Глава 15 Перехожа

Кейсі поволі приходив до тями. В голові били дзвони, а свідомість потроху спонукала до неприємних спогадів. Можна вважати у цьому двобої він переміг, але гнітюче відчуття того, що пропустивши удар від переслідувача, він отримав дещо більше ніж болісні відчуття не полишало його. Отримав. А можливо втратив…

Хлопець спробував звестися на ноги, але до недавніх пір просте завдання наразі виявилось доволі складним. Потрібно було остаточно оговтатись і Кейсі, піднявши з асфальту уламок магічного кристала, повернув його до кишені куртки та незчувся, як за мить знову втратив свідомість.

Вечір п'ятниці - час, коли настрій зазвичай поліпшується, а передчуття майбутніх вихідних роблять більшість людей трохи щасливішими. 

Юлія закінчила роботу і полишивши одну зі столичних аптек прямувала додому. Нічна зміна на сьогодні скасовувалася і попереду на неї чекав такий жаданий відпочинок. 

Молода дівчина, що працювала фармацевтом в одній із відомих мереж, поспішала до власної квартири. Маленька затишна студія - подарунок батьків, що впродовж довгих років відкладали кошти, аби коли настане час подарувати найріднішій людині такий важливий для більшості молоді шматочок власного простору. 

Невисока на зріст, привітна молода дівчина з блакитними очима і зібраними в охайний хвіст русявим волоссям. Тендітні прямокутні окуляри надавали Юлії ще більш незахищеного вигляду, підсилюючи враженнями щодо доброї натури своєї власниці. І навіть кваплива, часом не впевнена хода цієї молодої пані могла зворушити випадкових перехожих, викликаючи симпатію.

Юлія завжди намагалася оминати темні провулки, галасливі компанії та загалом місця, що так, або інакше могли призвести до небезпечних ситуацій. От і зараз, вона швиденько віднесе до сміттєвого бака пакунок з непотрібною одежею, яка можливо стане комусь у пригоді й поспіхом рушить до своєї затишної оселі де невдовзі на неї чекатиме гаряча кава, улюблені телепередачі та самотність…

У свої двадцять п'ять, приваблива, але скромна дівчина й досі була сама. Проводити час із будь-ким не хотілося, а зустріти доброго, порядного хлопця, що здатен цінувати не лише зовнішність поки не вдавалося.

Увійшовши до одного з провулків, Юлія залишила пакунок з одягом біля одного зі сріблястих контейнерів і хотіла було повернутись на освітлену вулицю, аж раптом дивне відчуття змусило її озирнутись…

Посеред провулку нерухомо лежав хлопець. Не схоже, що він заснув, та й місце для відпочинку відверто кажучи видавалося не з найліпших. Це був один із тих випадків, коли перед нами постає питання, як саме вчинити? Спробувати допомогти людині, яка потрапила в халепу і заразом взяти на себе її неприємності, або запевнити власне сумління, що хлопець просто п'яний та й взагалі у місті вистачає інших перехожих. 

Навіть, якщо з десяток містян пройде повз, один неодмінно зупиниться. Такими людьми ми пишаємося, втім самі часом робимо вибір на користь власного спокою.

Юлія нерідко картала себе за те, що доволі часто уникає подібних ситуацій, сподіваючись на небайдужість більш рішучих за неї людей. Втім сьогодні все трапилося дещо інакше…

Невідомий хлопець поволі спробував підвестись з асфальту. На перший погляд, незнайомець аж ніяк не справляв враження пияки. Чистий одяг і доволі гарна постава, втім зовнішність нерідко здатна ввести нас в оману. 

Інтуїція вперто підказувала Юлії, що парубкові стало зле, а враховуючи місце де він перебував, можливо він навіть став жертвою злочинців. У будь-якому випадку сподіватись на те, що хлопцеві допоможуть інші перехожі, було не варто. Якби Кейсі лежав посеред тротуару, скоріш за все його б помітили набагато раніше, але напівтемний провулок у вечірній час доби зазвичай був порожнім.

Зібравши волю в тендітний кулак, Юлія поспіхом знайшла в шкіряній сумочці балончик з перцевим газом, що завжди носила із собою і міцно затиснувши його в долоні рушила до Кейсі. 

— З вами все гаразд? — обережно запитала дівчина, намагаючись не підходити занадто близько до русявого хлопця, який здається тільки-но спіймав відчуття рівноваги.

— Все добре, — відповів Кейсі, обережно похитавши головою в різні боки. — Здається я втратив свідомість. Двічі…

— Вам необхідно до лікаря! — схвильовано мовила Юлія, «занурившись» до сумочки у пошуках телефону.

Дівчина схоже на якусь мить забула про власні страхи, чомусь повіривши словам незнайомця. Перцевий балончик випадково вислизнув з її долоні із шурхотом покотившись асфальтом. Юлія не встигла схаменутися, як Кейсі люб'язно простягнув їй руку, повертаючи загублену річ.

— Не потрібно турбувати лікарів, мені вже краще, — щиро усміхнувся Кейсі. — Дякую за вашу небайдужість!

Після цих слів, хлопець розвернувся і поволі попрямував у бік вулиці, втім ноги схоже не поспішали слухатися свого господаря.

— Вам необхідно до лікарні! — ствердно мовила Юлія.

Насправді Кейсі залюбки відлежався. Попри те, що хлопець міг відновити сили дещо швидше, ніж звичайна людина, хороший відпочинок звісно не завадив. 

Запаморочення минуло, втім відчуття цілковитого виснаження безумовно давалось взнаки.

— Стривайте! Вам є кому зателефонувати? — гукнула незнайомця Юлія.

Кейсі на мить зупинився і не обертаючись похитав головою, даючи зрозуміти, що звернутись по допомогу йому немає до кого.

В голові Юлії вкотре виникли сперечання. Запрошувати абсолютно незнайомого чоловіка до власної оселі, аби розпитати, що з ним трапилося видавалося для неї неприпустимим. 

Можливо він дійсно лише знепритомнів посеред провулка, але в той самий час загадковий незнайомець міг виявитися будь-ким. А раптом він навмисно вдав, що потрапив у халепу? Гарний психолог здатен доволі непогано прорахувати реакцію та поведінку тієї чи іншої людини. Не будь-якої звісно, але Юлії напевно.

За мить його силует сховається з-за рогу будинку, «розчинившись» у натовпі перехожих і про цю зустріч можна буде забути. А раптом він дійсно став жертвою крадіїв? Не має телефону, частково втратив пам'ять і не знає куди йому йти?