Глава 12 Скриня

Пройшовши крізь магічне дзеркало, Віллоу та Олексій опинилися у самісінькому «серці» таємничого лісу, побачивши перед собою невисокий дерев'яний будинок. Сьогоднішня мандрівка, сповнена насичених пригод забрала в Олексія чимало сил, втім розраховувати на відпочинок в оселі, яка наразі постала перед поглядом подорожніх схоже було марно. За останню добу хлопець вже трохи звик до тутешніх маєтків і навіть провів для себе певні паралелі.

Кейсі, як і загадковий чоловік, на ім'я Кріс, скоріш за все мали безпосереднє відношення до магії та можливо через це їхні будинки знаходилися далеко осторонь від решти найближчих будівель. Обидві оселі у яких сьогодні довелося побувати Олексієві не мали парканів, як власне й помешкання Віллоу, де огорожа слугувала радше за елемент декору, ніж задля захисту від непроханих гостей. 

Так, чи інакше цей дерев'яний, одноповерховий будиночок, що «обрав» собі місце поміж густих дерев, ген далеко від стежок де ступала нога людини, за правом отримував першість в умовному списку дивних споруд.

Пробираючись поміж дерев, Віллоу зі своїм супутником зупинилися навпроти старих дверей. Хлопець не встиг як слід роздивитись навколо, коли жіноча рука рішуче потягнула на себе металеве кільце. Двері з протяжним скрипом відчинилися і Віллоу поквапилася увійти всередину, помахом долоні запрошуючи до будинку Олексія. 

— Зачини двері, будь ласка, — мовила дівчина поволі оглядаючи невелику вітальню.

У будинку тітки Грети було лише дві кімнати. Перша - власне сама зала у якій наразі перебували нічні гості, друга ж - «ховалася» за дверима навпроти.

Біля стіни розташовувався камін, що подекуди встиг вкритись рясним павутинням. Поруч, ніби пригорнувшись до нього похилилась стара сокира, склавши компанію зв'язці дров, котрі схоже так і не дочекалися своєї черги на шляху до «вогняної пащі».

Трохи ліворуч, самотньо стояло ліжко, втім було у цій вітальні ще дещо…

Неподалік каміну, зливаючись з навколишньою напівтемрявою «причаїлася» дерев'яна скриня з чорним навісним замком. Світла у приміщенні відверто бракувало і якби не вікно, що знаходилося навпроти від загадкового скарбу, побачити бодай щось було б вкрай важко. Нічна темрява робила й без того невелику вітальню ще меншою. 

Якби у багатті палало полум'я, Олексій би пробачив будинку його дивне місце розташування і попри не веселий антураж за вікном залишився на ночівлю. Втім не встиг хлопець запропонувати Віллоу «вдихнути життя» у припалий пилом камін, як за дверима, що вели до сусідньої кімнати щось заворушилось…

Віллоу миттєво перевела погляд зі скрині у напрямку звідки долинав звук, а Олексій своєю чергою поспіхом вихопив пістолі, направивши зброю в бік дверей. Шурхіт припинився, натомість в старому каміні в одну мить спалахнуло багаття, ніби полум'я спокійно танцювало в його кам'яних стінах вже не першу годину. Хлопець відвів погляд лише на частку секунди, поглянувши на помаранчеві сплески вогню, як в цю саму мить двері навпроти відчинилися.

— Тітка Тіфані?! — здивовано мовила Віллоу.

— Привіт люба! Я вже зачекалася! — відповіла жінка, проходячи до гостей. 

По виразу обличчя Віллоу, Олексій зрозумів, що зустріч скоріш за все не була запланована і мав рацію.

Висока жінка зовні виглядала старшою за Віллоу, щонайменше вдвічі. На обличчі подекуди виднілися невеликі зморшки, втім те, що пані стежить за собою сумнівів не викликало. Великі круглі очі надавали своїй власниці особливого шарму, справляючи враження постійного здивування. Відмітив Олексій й одяг, що напрочуд важко було віднести до гардероба людини, котра мешкає в цих нетрях. 

Довгий плащ з якісної темно-синьої тканини й не менш дорогі на вигляд гостроносі черевики, підтверджували здогадки Олексія - тітка Тіфані навряд проводить більшість свого часу у лісі. Особливо впадав в очі сірий капелюх, на зразок тих, що нерідко можна зустріти в крамницях напередодні Гелловіну. Зовні знайома відьомська тематика, втім даний екземпляр аж ніяк не скидався на звичну для всіх репліку. Незвичний для нашого сьогодення образ, схоже був для цих місць абсолютно прийнятним.

— О-о! Починаєш брати учнів! — посміхнулась Тіфані, перевівши погляд блакитних очей у бік Олексія.

Віллоу схоже не знала, що відповісти й це помітив не лише хлопець.

— До чого таке здивування, люба? — поцікавилася жінка в чудернацькому капелюсі.

— Просто ти не перша, хто за сьогодні каже мені про це, — відповіла Віллоу.

— Нехай! — мовила Тіфані. — Я маю поспішати, сонечко! Перед тим, як зникнути Грета передала мені дещо і ця річ належить тобі.

Тітка Тіфані квапливо підійшла до Віллоу, простягнувши дівчині сріблястий ключ, що на думку Олексія призначався саме для загадкової скрині. Хоча з огляду на замок, відкрити його можна було і без допомоги ключа.

— Це ключ від скриньки, люба і лише ти здатна її відкрити. Тільки Віллоу й лише цим ключем, — мовила Тіфані.

— Перепрошую, — не втримався Олексій. — Але гадаю ключ не єдиний спосіб.

Округлі очі Тіфані здавалося в цю мить стали ще більшими й вона злегка скинувши долоні догори, вказала у бік скрині, пропонуючи хлопцеві діяти.

Олексій вже подумки встиг пожалкувати, що не притримав свого язика. Проте відмовлятися від власних слів було незручно, а ламати замок за наявності ключа виглядало б ще безглуздішим. 

Однак, хлопець кинув швидкий погляд у бік Віллоу і попрямував до старого каміну. Взявши до рук сокиру, Олексій швидко заніс її над головою і з силою вдаривши зворотною від леза стороною по «маківці» замка. За задумом хлопця він мав просто збити його, опісля спокійно відчинивши скриню. Втім сталося дещо інше…

Як тільки сокира торкнулася скрині, невидима хвиля миттєво відкинула Олексія в дальній кут кімнати. Вдарившись спиною, хлопець опустився на підлогу. Диво-політ тривав якусь мить, але вражень Олексієві було більше ніж достатньо.

— Вітаю, люба! Твій супутник насправді добра людина! Скринька лише «зробила» йому маленьке попередження, а могла легко перетворити на дрібку сірого попелу, — констатувала Тіфані.