Глава 6 Стрибок

Чоловік в чорному пильно дивився на Віллоу, яка, здавалося не помічала його зосередивши погляд на калюжі, що залишив по собі водовоз. Якби не Олексій, дівчина безумовно прийняла двобій і попри неабияку силу ворога, скоріш за все лишила поле бою переможницею. Втім наразі Віллоу, схоже переймалася за життя хлопця куди більше ніж своїм власним. Переслідувач розумів це і тому спокійно чекав на подальший розвиток подій. Він не поспішав нападати, але й відпускати свою здобич також не збирався.

Олексій своєю чергою не міг збагнути, що відбувається. Замість того, щоб тікати, дівчина стояла посеред дороги вдивляючись у темні плями на мокрому асфальті.

— Замало, — мовив про себе переслідувач, зауваживши, як від однієї з невеликих калюж поволі відриваються краплини, відчайдушно намагаючись здійнятись вгору.

Час наразі грав на користь чоловіка в чорному. Допоки Віллоу намагалася створити портал, аби врятувати Олексія, сили з кожною секундою полишали її. 

Попередні стрибки між світами за останні кілька діб геть виснажили дівчину. 

На цю мить зберігався паритет, оскільки переслідувач не мав на меті вбивати свою ціль, проте, як виявилося захопити дівчину живою виявилось завданням не з легких. Віллоу натомість розуміла - чоловік в чорному не квапиться вбивати і її супутника, принаймні до часу, поки вона ще має хоч трохи сили. Прибравши хлопця переслідувач неминуче отримав би від неї разючу відповідь і провалив своє завдання. 

Втікати ж містом здавалося Віллоу не ліпший варіантом, оскільки так чи інакше темний мисливець безумовно є спритнішим від її супутника і все у будь-якому випадку зведеться до вимушеного двобою.

Віллоу підвела очі, з надією поглянувши у вечірнє небо. Від часу, коли поїхала цистерна, минуло не більше ніж пів хвилини та Олексієві здавалося, що він стоїть тут цілу вічність. Хлопець мав діяти, розраховуючи лише на власні сили. За дивним збігом обставин поруч не було жодного перехожого і лише трохи далі за спиною переслідувача, час від часу дорогою стрімко проносилися мерехтливі вогники автівок.

Олексій не здогадувався на що саме розраховує Віллоу так прискіпливо вдивляючись у небеса, але дівчина напевно знала, чого саме чекає.

Зненацька вулицею пронісся холодний вітер і у вечірнім небі, почали збиратися густі, чорні хмари. Здавалося ніби хтось стягував їх докупи, воліючи зібрати усіх «повітряних мандрівників» саме в цьому місці. Лише задля чого…

Переслідувач здійняв голову догори, відчувши на обличчі дрібні краплини, що стрімко летіли до землі, із кожною секундою нарощуючи силу. За лічені секунди прохолодний дощ перетворився на справжнісіньку зливу. Краплі стрімко вкривали собою усе навкруги, швидко утворюючи нові калюжі.

Переслідувач рушив з місця, залишаючи по собі дрібні скельця, що до цього часу неначе крижинки застигли на його пальто з піднятим коміром. Олексій помилився - кількома хвилинами раніше, чоловік в чорному все ж таки зважився на божевільний крок, гайнувши із сьомого поверху. Будь-хто інший навряд вцілів би після такого приземлення, але ознак пошкоджень на обличчі й тілі переслідувача видно не було. 

Побачивши, як страшний незнайомець впевнено крокує до Віллоу, хлопець зірвався з місця. Підхопивши з тротуару пивну пляшку, що стояла поблизу смітника, Олексій хутко вдарив нею по бордюру, перетворивши колишню скляну тару на гостру «троянду». 

Переслідувач неквапливо скорочував дистанцію, тим самим даючи можливість Віллоу залишити останні сили у марних спробах відкрити портал.

Олексій приготувався зустрічати нападника, аж раптом крізь шум дощу пролунав гучний сигнал поліційної сирени. Напевно хтось із сусідів хлопця все ж таки почув гамір, або ж виявився свідком карколомного приземлення чоловіка в чорному, що дивом вцілів, перетворивши на брухт одну з припаркованих автівок.

Занадто вузька дорога, аби просто об'їхати перехожого, не заскочивши колесами на тротуар. Напевне ще ніколи Олексій так не радів, побачивши відблиск проблискових маячків поліційного авто. Хай там, як, а у патрульних завжди є при собі вогнепальна зброя. 

Попереджувальний сигнал повторився, але переслідувач, здавалося не чув його, спокійно крокуючи у напрямку своєї майбутньої здобичі.

— Поступіться дорогою! — пролунав заклик, підсилений гучномовцем.

Не почути звернення патрульного було доволі важко, та чоловік в чорному відверто ігнорував прохання.

Автівка зупинилася і за кілька секунд з неї поспіхом вийшли двоє поліціянтів.

— Зі слухом погано?! — не стримався один з патрульних. — Агов, шановний!

Переслідувач на мить озирнувся, по черзі зазирнувши в очі копам. Дивно, чому він не застосував свої гіпнотичні здібності стосовно Олексія. Якщо Віллоу мала імунітет до подібних речей, то яким чином хлопцеві дотепер вдавалося уникнути погляду страшних чорних очей, поки що залишалося загадкою.

Патрульні слухняно виконали німу команду незнайомця, швидко повернувшись до автівки, поволі даючи задній хід.

Чоловік в чорному поглянув у бік своїх майбутніх бранців, втім на місці де мала перебувати знесилена Віллоу разом з Олексієм нікого не було. Над поверхнею асфальту стелився густий туман, але переслідувач знав, що за ним ховається лише спорожніла вулиця.

Втікачі усе ж таки змогли стрибнути крізь портал, вдруге лишивши чоловіка в чорному ні з чим.

Здавалося він програв, не спромігшись захопити ціль, втім переслідувач добре знав - на найближчий час «двері» в цей світ для Віллоу зачинились. Ліміт її сил перетнув межу і тепер вона зі своїм супутником буде змушена пройти шлях куди небезпечніший, аніж зустріч із людиною в чорному.