Глава 4 Будинок

Олексій розплющив очі, поволі спробувавши підвестися з ліжка, та вже за мить усвідомив, що прокинувся не у своїй оселі. Простора кімната з високими стелями й дерев'яними стінами, обставлена старовинними меблями не мала нічого спільного з квартирою хлопця. Помешкання більше скидалося на заміський будинок, наповнений старовинними речами, які здавалося можна зустріти лише в історичних музеях, або маєтках багатіїв. 

На хлопцеві був дивний одяг, джинси з футболкою кудись поділись, натомість їм на зміну «прийшли» чорні штани й такого ж кольору сорочка. Взуття теж безслідно зникло, лишивши парубка босоніж. 

— Привіт. Як ти? — пролунав знайомий жіночий голос. 

— Який довгий сон, — відказав Олексій, поглянувши у бік дівчини. 

— Ми у будинку моїх батьків. Твій одяг сушиться біля каміна. Хвиля була справжньою, отож речі довелося тимчасово змінити, — випередила німе запитання. — Я приготувала тобі ванну. 

— Чим далі, тим цікавіше! — мовив Олексій. 

— Якщо хочеш мене звабити, то я вже казав - власного житла не маю, автівка згоріла, частину зарплати віддаю літнім батькам.

Нова знайома лише зітхнула. 

— Пробач, — виправдався хлопець, зрозумівши, що бовкнув нісенітницю. 

— Тобі необхідно змити енергетичний слід, щоб переслідувач відчепився і припинив гонитву. 

— На тебе, мабуть, купання не подіє, якщо досі тікаєш, — дещо сумним голосом мовив гість.

— Ні. Мою ауру він навряд сплутає, таких, як ти набагато більше. 

— Виходить я один з багатьох, — посміхнувся Олексій. 

— Я не це мала на увазі, — відповіла дівчина. 

— Хто він, той від кого ти ховаєшся? 

Нова знайома витримала паузу та зрештою відповіла.

— Найманець. Йому потрібна одна річ, але це вже моя справа. А зараз ходімо, покажу де ванна кімната, — мовила Віллоу. 

Олексій підвівся з ліжка і мовчки попрямував слідом за господинею. 

Спустившись довгими сходами, молоді люди опинились у просторому холі. Хлопець не помилився - це був приватний будинок, площа та інтер'єр якого давали зрозуміти, що потреби у грошах власники маєтку не мають. 

— За цими дверима ванна, усе необхідне знайдеш в середині. Як впораєшся, чекатиму тебе у вітальні, — мовила Віллоу і залишивши гостя попрямувала назад до холу. 

Прийнявши умови дивної гри, Олексій зняв із себе одяг, та занурився у блакитну воду. Хлопець одразу зауважив, що такого купання в нього ще не було. Приємний запах лісових квітів, звісно перевершував будь-який штучний аналог. Пелюстки різних кольорів, які плавали на поверхні води, створювали відчуття казкового озера і лише мідний, вінтажний «гусак» віддалено нагадував про те, що це штучна водойма. 

Невдовзі у двері злегка постукали. 

— Не засиджуйся занадто довго, бо ризикуєш змити із себе більше ніж потрібно та перетворитись на привида, — застеріг голос Віллоу. 

Почувши щось подібне добу тому, Олексій би й пальцем не поворухнув, сприйнявши застереження дівчини, як нісенітницю, але зараз голос розуму наполегливо твердив хлопцеві, що необхідно терміново залишити ванну. 

Закінчивши купання, Олексій швидко витерся рушником і вдягнувшись попрямував до вітальні. 

— Вечеря готова, — мовила Віллоу, сидячі на канапі, біля невеликого дерев'яного столу. 

Хлопець сів поруч, роздивляючись приготовані господинею страви. Пахощі грибного супу на додачу із завернутими у лаваш апетитними шматочками м'яса пробуджували апетит. Хоча, як для вечері їжа могла здатися дещо важкою, але за дивним збігом обставин, страви виявилися одними з улюблених у раціоні Олексія. 

— Знову вгадала? — посміхнувся гість. 

— Ні. Приготувала те, що сама люблю, - мовила Віллоу. 

— Не вистачає лише міцної кави. Хтось скаже - дурість пити її, коли невдовзі плануєш заснути, але мені подобається, — додав хлопець. 

— Мені також, — всміхнулась господиня, підвівшись та попрямувавши у бік кухні. 

Недовго думаючи, Олексій почав вечеряти та був здивований з якою швидкістю чималі порції зникли із тарілок, а разом з ними й відчуття голоду, що кілька хвилин тому нагадувало про себе. 

Віллоу невдовзі повернулася, тримаючи у руках маленькі горнятка з ароматним напоєм. Пізній вечір тим часом перейшов у глибоку ніч. 

— А зараз час спати, я приготувала тобі постіль, отже піднімись нагору і спробуй відпочити. Завтра нас чекає не простий ранок, спробуємо повернути тебе додому, та для цього мені також необхідно відновити сили, — втомлено мовила Віллоу. 

— Так, звісно. Дякую за смачний обід і ванну, — щиро відповів Олексій та підвівшись, рушив у бік сходів. 

Хлопець увійшов до спальні та розкинувшись на широкому ліжку одразу заснув. Минуло близько двох годин, аж раптом ідилію сну було порушено. Невідоме відчуття перестороги змусило Олексія розплющити очі, дослухаючись до шурхотіння, що линуло знадвору. 

Підійшовши до вікна, хлопець обережно зазирнув крізь скло і раптом оторопів. Вздовж стіни будинку крокував темний силует, який простягнувши руки вперед ходив поміж кущів та дерев, ламаючи сухе гілля своїми важкими кроками.

Хлопець миттєво зірвався з місця і побіг у бік сходів, що вели до вітальні, аби як найшвидше попередити Віллоу стосовно непроханого гостя. Не більше ніж за хвилину, парубок стояв навпроти знайомого дивану, завмерши вдруге. 

На квітчастому простирадлі, заплющивши очі лежала господарка будинку. Струнке тіло дівчини огортала біла нічна сорочка, а красиве довге волосся немов спокійні річкові хвилі розкинулося на збитій подушці.

Олексій не міг відвести очей, зачарований красою, та схоже забув чому так поспішав до холу. 

— Ти знаєш, що підглядати не гарно? — пролунав голос з-за спини й хлопець швидко озирнувшись ледь не підстрибнув на місці. 

Навпроти стояла Віллоу у своєму звичному одязі, і уважно спостерігала за реакцією гостя. 

— Як? — тільки й зміг вичавити з себе Олексій, вказуючи на сплячу дівчину.