Глава 2 Втікачі

Віллоу увійшла до просторого холу готелю та рушила у напрямку рецепції. Олексій мав рацію, вільних місць вистачало і невдовзі дівчина тримала у своїй руці ключ від одномісного стандарту. Піднявшись ліфтом на сьомий поверх, вона швидко відшукала потрібні двері. Нарешті цей божевільний день закінчився. Не роздягаючись вона лягла на ліжко і заплющила очі. 

«Все потім, а зараз трохи спокою». З цими думками Віллоу провалилася у сон.

Уява малювала зелені пейзажі, затишний дім і відчуття абсолютної безтурботності. Аж раптом на зміну приємному видінню увірвалось передчуття небезпеки. У свідомості почали вимальовуватися чіткі картинки. Перед очима з'явилася автівка чорного кольору, що мчала у бік міста. В салоні автомобіля сидів чоловік з поголеною головою, лівою рукою він тримав кермо, споглядаючи на долоню правиці. Від маленької червоної крапки, поволі вимальовувалась лінія. Невідомі сили малювали на долоні водія звивистий маршрут. Це шлях до неї й менш ніж за пів години чоловік у чорному буде тут.

Віллоу здригнулася і розплющила очі.

«Як він знайшов її»?! — лунало німе питання. Авто хлопця. Він прямує за машиною Олексія, — відповіла собі. 

За лічені секунди дівчина вибігла з номера, та залишивши ключ у дверях вскочила до кабіни ліфта. Спустившись до приміщення холу, Віллоу дещо збавила ходу, аби не привертати зайвої уваги та як тільки вийшла на двір, почала квапливо озиратися по сторонах. Помітивши знайому автівку, дівчина швидкими кроками підійшла до водійських дверей. 

Олексій, відкинувшись на сидінні мирно спав. Хлопець вирішив не відступати та під'їхавши ближче до будівлі готелю, планував завітати до рецепції та дізнатися чи орендувала номер його нова знайома. Після чого хотів купити букет квітів у кіоску навпроти, а заразом «озброївшись» міцним американо, чекати до ранку. Втім дві безсонні ночі, проведені за монітором врешті далися в знаки й хлопець заснув. 

Віллоу постукала у вікно, проте водій не реагував. Дівчина уважно поглянула на пасажирські двері, почувши характерний звук, притаманний для відкриття замків. За мить Віллоу сиділа на задньому сидінні, позаду Олексія та зачинивши дверцята заходилася оглядати панель керування. 

Ключ запалення привів двигун в дію, кермо повернулось у лівий бік і автівка швидко рушила з місця. 

Хонда зупинилася на світлофорі та дочекавшись зеленого світла, звернула у бік міського парку. Проїхавши вздовж озера, авто попрямувало вузькою дорогою у протилежний бік від готелю. 

Хлопець розплющив очі. У голові поволі формувалися німі запитання. 

Дідько, він заснув. Що як дівчина вже залишила будівлю? Кляті нічні посиденьки, скільки разів казав собі не засиджуватися до ранку. І чому кермо саме крутиться? 

Олексій відсахнувся. 

— Усе гаразд. Я тебе пристебнула, вибач нам потрібно їхати, сподіваюсь невдовзі все закінчиться і ти повернешся до звичного життя. А поки ми не можемо гаяти часу, — пролунав голос з пасажирського сидіння. 

Хлопець швидко озирнувся. Паніка Олексія мала підстави, оскільки його автівка рухалась самостійно. Невидимі руки тримали кермо, при цьому не забуваючи про механічну коробку передач, а педалі натискались самі по собі.

— Що в дідька коїться?! — вигукнув хлопець, побачивши на задньому сидінні нещодавню попутницю. 

— Спробуй заспокоїтись і дихай глибше. За двісті метрів я спинюсь, маю дещо тобі сказати, — мовила Віллоу. 

Автівка почала сповільнювати рух та за кілька секунд зупинилась посеред дороги. 

Олексій звільнився від паска безпеки та вийшов з машини. Віллоу залишила авто миттю раніше. 

— Поясни, будь ласка, що коїться!? Якщо це жарт, то мені не смішно! — вигукнув хлопець.

— Мені також. Пропоную трохи відійти, — дівчина вказала на гірку обабіч лісової дороги. 

Відійшовши на добру сотню метрів від авто, вони обоє зупинились. Олексій розвернувся спиною до дороги та уважно дивився в очі нової знайомої, що наразі стояла навпроти. 

— Я уважно слухаю. Що відбувається і стосовно чого ти хотіла поговорити?

— Хотіла сказати тобі «вибач», — мовила Віллоу. 

— За що? — здивувався Олексій, не помітивши, як за спиною в мить спалахнула його автівка. 

Дивне передчуття змусило хлопця озирнутися і від побаченого він присів на землю. 

— Твою матір! Горить! — вигукнув Олексій та спробував побігти, як раптом ноги його заплелися і він з гуркотом впав на землю. 

— Пробач. Я спробую відшкодувати тобі втрачену машину. 

— Нічого ще не втрачено! В салоні є вогнегасник! — не заспокоювався горе-водій, намагаючись повзти у бік авто. 

— Я спробую при ліпшій нагоді компенсувати її вартість, проте, якщо тобі відріжуть голову, допомогти вже не зможу, — пояснила Віллоу. 

Пролунав вибух. Хлопець затулив руками вуха і ще з хвилину не міг дивитися в напрямку машини, що палає. 

— Маємо рушати далі. Потрібно негайно залишити місто. Він уже близько… 

Олексій спробував приборкати вир емоції, сприйнявши усе за напрочуд реалістичний сон. Як відомо, у царстві нічних видінь можливо все, отож хлопець вирішив, що ризикувати нічим. 

— Біс із тобою! Викличу таксі і їдь куди хочеш! 

— Ти не розумієш, ми терміново маємо залишити місто, пересуваючись кількома видами громадського транспорту, аби заплутати сліди. Повертатися у напрямку готелю не можна, — намагалась спокійно пояснити Віллоу.

— Гаразд, якщо вирушимо через ліс, за хвилин п'ятнадцять дістанемося маршрутного таксі й вийдемо біля найближчої станції метро, — відповів Олексій. 

— За містом є якась водойма? Бажано велика ріка, або на зразок того? 

Хлопець не розумів, від кого та навіщо вони мають тікати, але вирішив зіграти у цю дивну гру. 

— Зараз найважливіше дістатися метрополітену, а звідти їхати до кінцевої зупинки, — відказав молод

ий чоловік, востаннє поглянувши на почорнілий каркас своєї автівки.