Власна гравітація

11. Власна гравітація

О нульовій сімнадцять запуск борту НО-417 відклали вдруге.

Не скасували.

Не зупинили.

Лише змінили статус:

ОЧІКУВАННЯ ДОДАТКОВОГО ДОЗВОЛУ НА ВИВЕЗЕННЯ ГУМАНІТАРНОГО ВАНТАЖУ.

Слово “вантаж” стояло на екрані рівно й спокійно.

Мара дивилася на нього вже кілька хвилин.

— Вантаж, — сказала вона нарешті.

Ніхто не відповів.

— Сто двадцять місць. Діти. І вони пишуть “вантаж”.

Соня сиділа перед терміналом і розсилала наступну частину архіву.

— Для системи так простіше.

— Що саме?

— Не відчувати різниці.

Мара повернулася до неї.

— Система нічого не відчуває.

— Саме тому люди так люблять ховатися за нею.

У підвалі купола було душно.

Генератор працював уже понад добу без нормальної зупинки. Повітря пахло нагрітим металом, пилом, старими кабелями й кавою, яку Мороз усе-таки десь знайшов, але тепер ніхто не питав, із чого вона.

На трьох екранах ішли різні процеси.

Перший показував орбітальний порт.

Борт НО-417 стояв у терміналі 3. Навколо нього рухалися машини. Дрібні, майже іграшкові згори.

Другий — мережу поширення Хартії.

Вузли спалахували один за одним.

Шостий купол.

Ремонтна база.

Південна станція.

Метеовузол Сірого Поясу.

Три орбітальні маяки.

Невідомий зовнішній сервер.

Ще один.

Ще.

Третій екран був відкритий на протоколі 14-Б.

Рядок про дітей стояв у центрі:

Контакт із родичами обмежується до завершення первинного формування нової ідентичності.

Соня збільшила слова.

— Нехай читають повільно, — сказала вона.

Тимко сидів поруч із клавіатурою, підібгавши одну ногу під себе. Очі червоні, пальці рухалися швидко, але вже не зовсім точно.

Ніка помітила це.

— Перерва.

— Ні.

— Руки.

Він подивився.

— Що з руками?

— Тремтять.

— Це від вібрації столу.

— Стіл не вібрує.

— Тоді від характеру.

— Тимку.

Він зітхнув.

— П’ять хвилин.

— Десять.

— Сім.

— Домовилися.

— Це була пастка.

— Так.

Він відійшов від термінала.

Лерик одразу поставив перед ним пластиковий стакан із водою.

— Пий.

Тимко подивився на нього.

— Ти тепер лікар?

— Ні. Але я вчуся погрожувати людям водою.

— Від Соні?

— Від усіх вас.

Тимко випив.

Ніка повернулася до екрана порту.

НО-417 не рухався.

Поки що.

Відкладений запуск був малою перемогою.

Надто малою, щоб радіти.

Достатньою, щоб не дати собі впасти.

О нульовій двадцять три прийшло перше зовнішнє повідомлення.

Не з Оріяни.

Не з Холодару.

Із планети Ларен — одного з підписантів Хартії.

Текст був короткий:

Отримані документи передано до комісії міжпланетарного права. Автентичність первинних підписів підтверджується. Запитано пояснення Північної Осі щодо борту НО-417 та статусу неповнолітніх.

Соня прочитала двічі.

— Комісія, — сказала вона.

— Це добре? — спитала Мара.

— Це повільно, — відповіла Ніка.

— А добре?

— Краще, ніж мовчання.

Ще через хвилину — друге повідомлення.

Від незалежної орбітальної служби.

Маяк борту НО-417 внесено до списку спостереження. Будь-яка зміна маршруту буде зафіксована.

Мара стиснула край столу.

— Тобто вони не зможуть зникнути?

Тимко відповів:

— Зможуть спробувати.

— Але?

— Тепер хтось дивиться не тільки з нашого підвалу.

Це було важливо.

Не тільки тому, що з’явилися зовнішні очі.

А тому, що вперше за чотири дні Оріяна перестала говорити сама з собою.

Її почули.

Не всі.

Не одразу.

Але достатньо.

О нульовій тридцять один Єдиний Голос перервав нічний ефір.

На екрані з’явився той самий чоловік у темному кітелі.

Обличчя спокійне.

Голос теплий.

Наче нічого не сталося.

— У мережах поширюється сфабрикований пакет документів, створений радикальними структурами Оріяни з метою дискредитації гуманітарної місії Північної Осі.

Соня підняла звук.

— Так звана “справжня Хартія” є монтажем, що поєднує архівні фрагменти, вирвані з контексту. Документи щодо тимчасового переміщення неповнолітніх також не відповідають чинним протоколам.

— Швидко, — сказав Сава.

Він стояв біля стіни, схрестивши руки.

— Що? — спитала Мара.

— Підготували відповідь.

— Може, вони справді встигли перевірити?

Сава подивився на неї.

— Якщо влада каже “підробка” до того, як ти встиг дочитати, значить, вона знала текст раніше за тебе.

Єдиний Голос продовжував:

— Північна Ось закликає громадян не поширювати матеріали невідомого походження. Особи, причетні до незаконного доступу до державних архівів, будуть притягнуті до відповідальності.

На екрані з’явилося фото Еліана.

Службове.

Білий фон.

Темний костюм.

Втомлене обличчя людини, яка не любила фотографуватися.

Підпис:

ЕЛІАН МОР.
СПІВРОБІТНИК АРХІВНОГО СЕКТОРА.
ЗАТРИМАНИЙ ЗА УЧАСТЬ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ ДИВЕРСІЇ.

Мара підійшла ближче.

— Це він.

— Так, — сказала Соня.

Ніка дивилася на фото.

Тепер у записі було повне ім’я.