Глава 1. Таня

Місяць тому

Офіс нашого агентства «Happily Ever After» сьогодні нагадує розтривожений вулик: телефони розриваються, асистенти бігають із оберемками фатину, а в повітрі стоїть стійкий аромат свіжої кави та легка істерика перед початком сезону. Але в кабінеті нашої власниці, пані Жанни, панує крижаний, майже стерильний спокій. Я стою біля панорамного вікна, за яким місто задихається від обідньої спеки, і повільно розгладжую невидиму складку на своїй спідниці-олівці. Намагаюся не дивитися ліворуч. Там, розслаблено відкинувшись у глибокому шкіряному кріслі, сидить Ілона. Від неї за кілометр тхне дорогим парфумом із нотками мускусу і ще дорожчими, ледь прихованими амбіціями. Вона розглядає свій ідеальний манікюр так, ніби він — найцікавіша річ у цьому світі.

— Дівчата, ви обидві — мої найкращі кадри, — Жанна повільно знімає окуляри в стильній оправі й уважно дивиться на нас поверх столу, заваленого ескізами. — Але крісло креативного директора одне. Я йду на пенсію через три місяці, і мені потрібен наступник, який не просто втримає компанію на плаву, а підніме її на абсолютно новий рівень.

Я відчуваю, як серце пришвидшує ритм, вистукуючи дріб десь у горлі. Це воно. Мій шанс добудувати будинок, про який я мрію щоночі, забезпечити Мілані найкращу приватну школу і нарешті, вперше за тринадцять років, перестати щовечора рахувати кожен цент у гаманці.

— Умова проста, — продовжує Жанна, її голос звучить сухо й діловито. — Посаду отримає та, хто до кінця сезону закриє наймасштабніший, найвигідніший проект. Весілля року. Чек має бути рекордним, а преса — у повному захваті.

— Вважай, що крісло вже моє, Танюш, — подає голос Ілона, навіть не повертаючи голови в мій бік. Її голос сочитися впевненістю, що межує з нахабством. — Твій стиль «елегантний мінімалізм» — це, звісно, мило, але великі гроші люблять розмах, кришталь і пафос. А пафос — це моя стихія.

Я лише міцніше стискаю зуби, відчуваючи, як нігті впиваються в долоні. Токсичність Ілони завжди була її головною зброєю, її способом вибити грунт з-під ніг, але я давно звикла бити фактами та витримкою, а не дешевою отрутою.

Вийшовши з кабінету в прохолодний коридор, я ледь не зіштовхуюся з Алісою. Вона чатує під дверима, тримаючи два картонні стакани з лате, і її очі аж світяться від цікавості.

— Ну що? Битва титанів офіційно почалася? — пошепки запитує вона, хапаючи мене за лікоть і буквально затягуючи в мій кабінет.

— Вона хоче масштабів, Алісо. Мені потрібна «риба» побільше, ніж просто весілля місцевих бізнесменів середньої ланки, — я безсило опускаюся в крісло, відчуваючи, як адреналін починає змінюватися на втому. — Якщо Ілона виграє, вона виживе мене звідси за перший же робочий тиждень. Вона не терпить конкуренції.

— Тоді тримайся міцніше за стілець, — Аліса хитро примружилася, озирнулася на двері й виклала на стіл свій планшет. — Мої джерела в світській хроніці шепочуть, що Белла Стальська нарешті повернулася з Лондона. Та сама Белла. Єдина донька сталевого магната, у якої на рахунку більше нулів, ніж я можу вимовити. І вона виходить заміж. Батько виділив на це свято бюджет, від якого в нормальної людини просто зупиниться серце.

— Стальська… — я відчуваю, як по тілу проходить справжній електричний розряд. Це не просто замовлення, це можливість увійти у вищу лігу. — Вона ще не обрала агентство?

— Вона шукає когось «з душею», розумієш? — Аліса активно жестикулює вільною рукою. — Когось, хто почує її, а не просто запропонує фірму з гучним ім'ям і стандартним набором послуг. Таню, це твій квиток. Твій золотий шанс. Якщо ти отримаєш цей контракт, Ілона зі своїм пафосом буде нервово палити осторонь і кусати лікті.

Я не вагаюся жодної секунди. Протягом наступних двох годин ми з Алісою, забувши про обід, шліфуємо моє портфоліо до ідеального блиску. Я ретельно підбираю найкращі кадри наших минулих проектів, додаю кілька свіжих концептуальних ідей, які берегла в голові «на десерт» для особливого випадку, і нарешті натискаю кнопку.

«Відправити». Короткий звук повідомлення — і моя доля зависає в цифровому просторі, чекаючи на вердикт.

Відповідь приходить неймовірно швидко — швидше, ніж я встигаю випити каву. Белла Стальська хоче зустрітися особисто. І, що найдивніше, не в якомусь пафосному ресторані, а саме в нашому офісі. Мовляв, вона хоче «відчути атмосферу» місця, де народжуватиметься її казка.

День зустрічі нагадує ідеально поставлену п'єсу, де кожна деталь має значення. Белла виявляється напрочуд приємною дівчиною — трохи ексцентричною, з яскравим рожевим пасмом у платиновому волоссі та в кедах під дорогою дизайнерською сукнею. Її очі горять справжнім захватом. Вона півгодини гортає мої ескізи, розглядає зразки тканин, а потім раптом гучно ляскає в долоні, змушуючи мене здригнутися.

— Тетяно, ви — справжня чарівниця! — вигукує вона. — Ви перша, хто не намагався впарити мені золоті канделябри та лебедів із льоду. Ми працюємо разом! Це вирішено!

Коли вона ставить свій швидкий, розмашистий підпис на останній сторінці контракту, я відчуваю таку хвилю полегшення, що ледь не плачу. Я готова розцілувати Алісу, яка стоїть за спиною нареченої й переможно підмигує мені. Це перемога. Справжній нокаут для Ілони.

— Ой, Дмитро вже тут! — Белла кидає швидкий погляд на свій усипаний діамантами годинник і підхоплюється з місця. — Він обіцяв заскочити після наради, щоб познайомитися з моєю новою обраницею. Організаторкою, я маю на увазі!

Я щасливо посміхаюся, збираючи розкидані по столу папери в охайну теку. Моя душа буквально співає. Я вже бачу себе в новому кріслі, бачу, як підписую акти виконаних робіт.

— Заходь, любий! Ми вже все підписали! — вигукує Белла в бік відчинених дверей, її голос дзвенить від радості.

Я спокійно підводжу голову, натягуючи на обличчя чергову маску світської ввічливості, готову вітати майбутнього нареченого. Але слова застрягають у моєму горлі, так і не вилетівши. Світ навколо раптом втрачає всі свої кольори, стискаючись до однієї нестерпно болючої точки.