Розділ 1. Світло серед тіней

Світ, у якому ми зростали, був витканий із влади, грошей та репутацій. Для нашої родини це не просто бізнес — це спосіб існування, гра у владу, де будь-який крок мав значення. Я — Яніслав Борисович Веніславський, молодий, не більше тридцяти років, і вже керую імперією бізнесу, що охоплює люксові бренди одягу, елітні інтер'єри, а також нерухомість, де зупиняються президенти і політики. Мої гострі риси обличчя, темні очі та впевнена постава миттєво підкорюють усіх, хто перетинає мій шлях.

Мій молодший брат Максим завжди був тихим спостерігачем, тим, хто відчуває кожен рух, кожен намір, але залишається невидимим. Він — мій радник, моя совість, мої очі там, де я не можу бути.

Вечірка у нашому київському маєтку розпочалася традиційно: повна розкоші, напруження і тонкої дипломатії. Кімната пахла дорогими квітами, шкірою та ароматами парфумів, які коштували більше, ніж річна зарплата середньої людини. Камердинери, старші кухарі та водії рухалися тихо, але кожен їхній рух додавав життя цьому світу.

І тоді я побачив її.

Юля. Блондинка, двадцять п'ять років, світло серед тіней, яке миттєво привернуло мою увагу. Вона не кричала про себе, не демонструвала статус — але навіть у простій вечірній сукні виглядала так, ніби сонце вирішило заглянути в цю кімнату. Її погляд був спокійний і водночас проникливий. Вона не намагалася виділитися серед багатих гостей, але притягувала увагу непомітно і потужно, як магніт.

Її очі зустріли мої, і я відчув дивне тепло всередині, таке, що не піддається логіці. Я знав: ця зустріч змінить усе. Вона — частина системи, дружина начальника розвідки, але водночас вона зовсім не схожа на людей, яких я бачив щодня у світі влади та грошей.

Я, як завжди, блищав. Моя харизма і впевненість у собі змушували людей слухати мене без сумніву. Я помітив Юлю, і мій інтерес був не лише стратегічним — оцінював можливості, вигоди, потенційні ризики. Але щось інше примусило мене піти на контакт.

— Перепрошую, — сказала вона тихо, випадково зачепивши мій костюм. — Не помітила вас.

— Нічого страшного, — відповів я, усміхаючись. — Здається, цей зал для вас трохи тісний.

Вона посміхнулася, трохи ніяково, але в її очах промайнуло здивування — їй сподобалася легкість моєї відповіді. І тут трапився маленький курйоз: Максим, проходячи поруч, ненароком зачепив кришталеву вазу. Я поспішив підхопити її, але промахнувся. Юля миттєво підхопила вазу сама, і ми обидва розсміялися.

Поки Юля стояла поруч, я спостерігав за нею, за її мімікою, жестами, рухами. Кожна дрібниця робила її живою, справжньою, а моє серце — трохи вразливішим. Батьки й кузени навколо говорили про бізнесові угоди, політичні переговори, але я майже не чував їхніх слів. Моє життя зосередилося на ній — Юлі, яка ненароком з'явилася серед блискучої, але холодної родинної вечірки.

Я стояв між двома світами: холодним і безжальним світом влади та теплим світлом Юлі. І я розумів, що цей день змінить усе.

Але реальність виявилася складнішою. Через кілька днів після вечірки Максим дізнався правду: Юля не просто дружина високопоставленого чиновника. Вона — аналітик, яка працювала на таємну мережу під кодовою назвою "Nova Pulse". Система, що відстежує впливових осіб, створює компромати, маніпулює даними. І найстрашніше — її сестру Діану тримають заручницею, змушуючи Юлю співпрацювати.

Коли Максим розповів мені про це, моє обличчя залишилося кам'яним.

— Значить, вона прийшла не випадково, — сказав я холодно. — Вони вивчають нас.

— Або вона шукає вихід, — відповів Максим. — Я бачив її очі. Там не було фальші.

— Брате, — я поклав руку йому на плече, — у нашому світі навіть найщиріші очі можуть бути масками. Але якщо ти вірив їй... можливо, варто дати їй шанс.

Наступна зустріч відбулася не випадково. Юля сама вийшла на контакт, передавши через довірену особу координати зустрічі на нейтральній території — старій кав'ярні на Подолі, де ніхто не ставив зайвих питань.

Я прийшов сам. Коли увійшов, вона вже сиділа біля вікна. Її обличчя було блідим, руки тремтіли, коли вона підносила чашку до губ.

— Дякую, що прийшли, — сказала вона тихо. — Я знаю, ви маєте всі підстави не довіряти мені.

— Розкажіть правду, — попросив я. — Всю.

І вона розповіла. Про систему "Nova Pulse", яку створили три роки тому як "інструмент безпеки" для міжнародних місій. Про те, як поступово вона зрозуміла справжню мету — контроль, шантаж, маніпуляції. Про зникнення сестри. Про те, як її змусили вийти заміж за начальника розвідки Литвина — холодну, розраховану людину, для якого вона була лише інструментом.

— Я намагалася втекти, — її голос зірвався. — Але вони забрали Діану. І тоді з'явилися ви. Мені наказали зблизитися з вашою родиною, збирати інформацію. Але...

— Але? — підштовхнув я.

— Але я не можу більше. Не після того, як побачила, що є інше життя. Не після того... — вона підняла на мене очі, сповнені сліз і рішучості, — не після того, як зустріла вас.

У той момент я зрозумів: ця жінка не ворог. Вона — в'язень, який шукає вихід. І можливо, саме я можу стати її рятівним колом.

— Юля, — сказав я, нахиляючись ближче, — якщо ви довіритеся мені, я допоможу. Але для цього потрібна повна відвертість. Що саме вони хочуть від мене?

Вона витягла з сумки невеликий флеш-накопичувач.

— Тут частина даних "Nova Pulse". Фінансові схеми, список цілей, імена тих, хто керує системою. Якщо ви зможете використати це правильно... можливо, ми всі отримаємо свободу.

Того вечора я повернувся до Максима з флешкою. Ми просиділи до ранку, аналізуючи дані. Картина виявилася страшнішою, ніж я думав. "Nova Pulse" була лише частиною більшої організації — "Orbis Nova", мережі, що об'єднувала політиків, олігархів, спецслужби кількох країн. Їхня мета — контроль над фінансовими потоками Європи через шантаж і маніпуляції.

— Вони хочуть наші рахунки, — сказав я, вивчаючи схеми. — Доступ до офшорів, до мережі контактів. Якщо отримають це — контролюватимуть половину східноєвропейського капіталу.