37. Не треба злити фамільяра

— Ти вчора закидав кострище землею? 

Цим запитанням нас зутрів батько Влада, коли ми вийшли до сніданку. Мені стало ніяково, бо взагалі-то хотілося, щоб наше побачення було приватним. Зрозуміло, що ми сиділи на задньому дворищі, домашні могли бачити все з вікон, але навіщо коментувати? Нервово заправила волосся за вуха. 

— Звісно, — Влад анітрохи не знітився, спокійно всівся на своє місце, — А ти міг би запитати про це не при Славці. 

— Чому? — той щиро здивувався, — Кожен член вовчої родини має знати правила пожежної безпеки назубок. Ліс наше голоне багатство, втратити його через елементарну необережність було б горем. 

Я заспокоїлася. Якщо справа у цьому, а не в коментуванні побачення, то все ок. Всілася поряд з Владом і взялася за сніданок: сьогодні картопляне пюре з овочевими котлетами. На диво Стефанія змогла зробити їх смачнющими, я й не підозрювала, що так можна. 

— До речі, твого глінтвейна вистачило і нам з татком на романтичну вечерю, — його мама загадково посміхнулася, — Дякую, синку. До речі, цього разу він у тебе вийшов чудесний. Вся справа у мотивації, еге ж? 

— Будь ласка, мамо, — Влад кинув швидкий погляд на мене, — Сподіваюся, що традиція романтичних вечерь під глінтвейн стане сімейною і в нас. 

Я лише зітхнула. Нагадала собі, що жаринка у серці та ці спогади назавжди мої. Якщо кохання Влада навіяне, це ніяк не вплине на мій душевний стан. Так, буде жаль, що не повториться, але я спробую бути вдячною за кожну мить. І буду сподіватися, що Влад не злитиметься за тимчасове позбавлення права обирати, кого любити. 

Права була моя мама, в академії я швидко подорослішала, бабуся буде в шоці. 

Сьогодні Влад не відійшов одразу, як на стежинці зустрівся Веліян, навіть руки не випустив. Я очікувала якихось жартів від духа природи, можливо глузливого погляду, але він був дивно напружений.

— Щось сталося? — запитала стривожено.

Думки галопом понеслися у бік можливих витівок залицяльників, які жертви любовної магії. Втім зазвичай говірливий Веліян тільки підтис губи й кинув коротке:

— Побачиш. 

Першим уроком у нас були основи травництва у Агнеси Тимофіївни. Сам предмет я люблю, без знання трав відьма не відьма, але напружує викладачка, бо вона з роблених. Більш того, повадками нагадує мою няню: така ж злобна, в'їдлива й зверхня. Але іноді прикидається Мері Поппінс, яка найдобріша до дітей. 

Перед тим, як відпустити мене на урок, Влад цьомнув у скроню, розвернувся й пішов до печери. Третьокурсники на цілий день віддані в розпорядження привида, і не тільки для уроків. Там парочка студентів накосячили, а покарали всіх, тож будуть відпрацьовувати. Ніякої справедливості. Проте ніхто й не обіцяв її, коли розповідали про академію, навпаки, наголошували, що тут все жорстко: ніяких других шансів та ставлення, як до дітей.

Не встигла зайди в аудиторію, як викладачка зиркнула так суворо, що все всередині вмить завмерло. Мимоволі почала згадувати, чи розклала на минулому уроці трави по порядку. Агнеса Тимофіївна терпіти не може безлад. 

— Студентка Тесляр, підійди, — наказала вона крижаним вчительським тоном.

Такий одним звучанням говорить, що ти винна у всіх бідах світу. А ти сама в душі не гребеш, у чому провинилася, починаєш гарячково перебирати варіанти й знаходиш безліч моментів, за які можуть приколупатися. Далі починаєш складати чи то виправдання, чи то вибачення. Вони неважливі, результат один: ти гориш на вогні провини. 

Нервово поправила рюкзак на плечі й підійшла до викладачки, ледь витримала її колючий зверхній погляд. Після моєї витівки з речами Мілени Агнеса Тимофіївна мене особливо не любить. 

— Доброго ранку, — промямлила я.

— Сумніваюся, що він добрий, студентка Тесляр. За такі витівки ви вже сьогодні вилетите з академії. 

У мене все всередині похолоділо. Зараз виключення з академії здається найсуворішим покаранням, бо вже не знаю, як повернутися в нудний людський світ. Так, тут купа небезпек, але ж тут є Влад. І магію не треба стримувати.

— З-за що? — запитала пошепки.

— Ще й питає, — викладачка презирливо скривила губи, — Тебе ж попереджали, що втручання в магічну еко-систему карається суворо. Будь вдячна, що тільки відрахують, зважаючи на юний вік. Все могло закінчитися гірше. 

В її тоні ні краплі співчуття, навпаки, чується затаєна радість. Робленій відьмі приниження вродженої що бальзам на душу. І, що можливо, мова взагалі не про мене, а про мою маму. Суто жіноче суперництво між викладачками. Усвідомивши це, підняла голову й розправила плечі.

— Поясніть до пуття, що відбувається, Агнесо Тимофіївно, або не віднімайте мій час дарма. 

— Як ти смієш розмовляти зі мною у такому тоні? — зашипіла викладачка, — Негайно в кабінет директора! Там подивимося, чи зможеш так розмовляти з Велемиром. 

Під здивованими поглядами однокурсників вона вчепила мене за лікоть, розвернула й підштовхнула до виходу. Зіштовхнулася поглядами з Міленою, вона дивилася на це трішки розгублено. В такому ж стилі Агнеса Тимофіївна доштовхала мене до адміністративного корпуса, і в кабінет Велемира я влетіла, мало не розквасивши носа об його стіл. Тільки розуміння, що напад на викладачку виллється у величезні проблеми, стримувало мою лють. 

Велемир підняв погляд від документів, які перечитував. Оцінив моє розпашіле обличчя, злу Агнесу Тимофіївну, вигнув брову. 

— Що відбувається? 

— Злочин відбувся на магічній землі, Велемире, — виплюнула Агнеса Тимофіївна, — Вам варто було б вже знати про нього.

— Думаю, що якраз зараз і дізнаюся, — він залишався спокійним, наче двері, які не чіпають, — Розповідайте, Агнесо Тимофіївно. 

Вона величаво склала руки під грудьми, не перехрещуючи їх, а просто поклавши одна на одну. Так роблять леді. Її довга чорна сукня крою кінця дев'ятнадцятого століття, відповідна зачіска та гребінець з чорним пером, підсилювали враження. У світлі, яке лилося з вікна, викладачка здалася занадто блідою, але ось цей зверхній погляд заважає запитати, чи не потрібна їй допомога.