Розділ 37. Поки ми можемо ось так зустрічати світанки, ще не все втрачено...

— Нагадай, чому ти поїхала з нами? — Влад подивився на мене.

— Оля — мила дівчина, яку ти змусив страждати. Повинен же хтось бути на її боці...

— Он вона! — раптом перебила нашу перепалку Саша.

З ліфта дійсно вийшла дівчина. Її світле волосся відросло, порівняно з тим днем, коли я її бачила в останнє, а очі-хамелеони зараз відливали блакиттю.

Одягнена вона була в легке біле плаття до колін і босоніжки на танкетці. Легкий макіяж підкреслював її природну красу.

У мене на тебе були такі плани... Хоча, зараз це вже не так і важливо... — подумала я.

— Привіт. — Оля легкою ходою підійшла до нас.

— Привіт, Олю, — як ні в чому не бувало привітався Влад.

— Hello! - посміхнувшись, привіталася Саша.

— Привіт... — трохи здивовано сказала я, поки Влад забирав валізу з тендітних рук дівчини. — А ти змінилася...

— Ми хіба знайомі? — здивувалася Оля, вдивляючись в моє обличчя.

— Я Яра, сестра Влада. Ми бачилися з тобою два роки тому. У нас навіть була спільна вечеря: ти, я і брат.

— Я пам’ятаю, — Згадав Влад. — Було таке. Тобі тоді було всього шістнадцять.

— А я зовсім не пам'ятаю... — Оля злегка посміхнулася мені. — Пробач.

— Нічого страшного,— я теж посміхнулася. — Давай валізу.

Оля подивилася на Влада, який щось шепотів Саші, зітхнула, а потім, коли Влад нарешті відірвався від Саші, віддала йому валізу.

— Я так розумію, вони і від батьків Влада нічого не приховують? — Оля знову зітхнула, коли ці двоє знов почали шепотітись.

— Мама ще не знає, але Влад готує її... Спільний душ, торкання і все таке... — мої щоки злегка почервоніли.

— Зовсім не схоже на нього...

— Це спец-тактика проти мами... —я зазирнула їй в очі. — Їй все треба наочно показувати.

— З мамою Саші він навпаки діяв вкрай обережно...

— У цьому весь брат... — я перевела погляд на Влада і Сашу, які йшли слідом і перешіптувались. — Він відмінно розбирається в людях і вміє знаходити до них підхід... Найнебезпечніша здатність.

— Так, — дівчина зітхнула. — Це точно…

Таксі довезло всіх нас додому.

***

Привітання, вечеря та знайомство пройшли швидко, так як всі досить сильно втомилися..

Оля лягла разом з Оленою в спальні. Решта розташувалися по тих же місцях, що і до цього.

— Сашо... — Влад замкнув наші двері і загасив світло, продовжуючи тягнути мене за собою, на ліжко.

— Влад… Нас можуть почути, — злегка стурбовано сказала я.

— Не бійся... —він легенько повалив мене на ліжко і навис зверху, погладжуючи вилицю. — Якщо хочеш, сьогодні зробимо дещо нове...

Я усміхнулася і кивнула.

Влад втягнув мене в пристрасний поцілунок, а його рука вже водила по  моїй талії.

Через пару секунд він перемістив руку з талії до гудзиків на моїй блузці, а його губи перейшли до ніжної шкіри на моїй шиї.

Я закусила нижню губу і прикрила очі.

Сьогодні все не так, як в той раз, після зустрічі...

Серце билося в передчутті, як шалене.

Влад все ж таки зважиться? Забуде про дурне правило, яке придумав майже рік тому?

— Влад... — прошепотіла я, розстібуючи його сорочку.

Сорочка була знята і його рука знову опустилася вниз, майже безперешкодно прослизаючи під шовкову тканину моєї блузки.

Я ще сильніше закусила губу, придушивши в собі стогін.

Влад став водити руками по внутрішній стороні стегна, опускаючись поцілунками з шиї до живота.

— Влад, стій... Ти ж не збираєшся... — в шоці прошепотіла я, намагаючись здвинути ноги разом. — Ні. Я не хочу ... Рукою, а не… Не так…

— Тсс... — прошепотів він і, прикривши очі, опустився нижче...

***

— Тебе трясе... — вимовила Саша.

Такою красивою як зараз я її ще ніколи не бачив.

— Тебе теж, — зауважив я, посміхаючись.

— Але я хоч... Я хочу зробити тобі...

Я приклав пальця до її вуст. 

— Владе, так не чесно... — втомлено прошепотіла вона.

— Спи вже... 

— А якщо хтось зайде?

— Двері замкнуті, забудь...

— Я люблю тебе.

— І я тебе.

***

ОЛЯ

Всі заснули дуже швидко, а я сама тим часом не могла заснути...

Коли я подивилася на час, було пів на третю.

Я вирішила спуститися на перший поверх і попити води, так як сон все одно не йшов.

На кухні сиділа така само неспляча, як і я, Яра з чашкою чаю. Кухню висвітлювало лише тьмяне підсвічування поверхонь для готування.

— Оля? — здивувалася Яра. — Ти чому не спиш?