Частина 4. «Beantown». Others. розділ 24. Stich Ins Glück. Ляльковий пластмасовий рай.

Ihr erster Stich ins Glück,

Die Wunde bleibt für immer.

'N goldener Augenblick,

Und jedes mal wird's schlimmer.

Schatten und Licht nehmen ihr die Sicht.

Sie kommt nicht mehr zurück.

Старые раздумья

Убежали в массы

Больше не колдунья

Кукла из пластмассы.

Рудоволоса курчява дівчина встановлювала три триноги під HD-камери навколо своєї койки в палаті. Вона поставила на них камери, а потім натиснула на них усіх кнопки запису і, влаштовувавшись на ліжку, вставила крапельницю в катетер. Вільною рукою вона взяла маленьке дзеркальце і поглянула в нього...

***

Бліда... Але, напевно, так навіть краще. — дівчина поправила зачіску, сховала дзеркало, влаштувалася в ліжку, прийнявши положення напівсидячи, і подивилася у фронтальну камеру.

— Привіт всім, з вами Марі. Сьогодні я продовжу розповідати вам про свою боротьбу з ВІЛ. — дівчина трохи посміхнулася. — Всі ви, звичайно ж, пам'ятаєте мою історію.

Я була звичайною дівчинкою із звичайної сім'ї і все було б добре, якби я не закохалася в «поганого» хлопця. Саме через зв'язок з ним уже три роки я є носієм вірусу імунодефіциту людини.

Як я і розповідала вам у минулому випуску, я була обрана учасником клінічних випробувань по боротьбі з вірусом. Всіх учасників розділили на дві групи — групу, члени якої отримують нову ВААРТ і групу пересадки. За результатами розподілу, я потрапила в групу пересадки. Десяти з п'ятдесяти підсадять кістковий мозок з особливою мутацією, яка не дозволяє ВІЛ приєднуватися до здорових клітин.

Я звичайно не знаю, чи пощастить мені, але, в будь-якому випадку, пересадка навіть без гена перезапускає імунну систему і додасть мені пару років життя, — я посміхнулася. — Я хочу жити і я не здаюся! Прошу вас підтримати мене і мою боротьбу, а так само боротьбу сорока мільйонів інших людей по всьому світу! Флешмоби, благодійні збори — кожен з нас може зробити щось для інших! Адже ми, ВІЛ-позитивні, такі ж люди, як і ви. А людина, в першу чергу, повинна залишатися людиною. — я почекала пару секунд а потім від'єднала крапельницю, встала і вимкнула камери, після чого знову лягла, прикривши очі.

Мені звичайно пощастило, я живу в Німеччині, у нас є, наприклад, кампанія «жити позитивно разом» спільної ініціативи міністерства охорони здоров'я і DAH, спрямована на підвищення толерантності та солідарності по відношенню до людей, які живуть з ВІЛ. До 2020 наші, німецькі, фахівці поставили собі амбітну мету — домогтися того, щоб в Німеччині люди перестали вмирати від наслідків СНІДу... Але ось вже 2020, пандемія коронавірусу і всім зовсім не до нас.... Коронавірусу тепер бояться більше, аніж вірусу імунодефіциту людину, яким хворію я... Цікаво, чи переживу я хоч цей рік...  — я накрила обличчя рукою, сховавши прикриті очі в вигині ліктя. Хоча...

Для цього є мутація гена. Я отримаю її і... Я виживу. Я правда виживу. Тільки б пережити пересадку, тільки б кістковий мозок прижився... Якщо він приживеться, у у мене буде час. Я буду жити. П'ять, може навіть десять, або п'ятнадцять років, — я посміхнулася. — Може, доживу до тридцяти-тридцяти п'яти. Медицина розвинеться і люди придумають, як продовжувати життя людям після трансплантації кісткового мозку.

Я… — я простягнула руку вгору, долонею закриваючи світло від лампи і трохи примруживши очі. — Я сама винна. Наркотики, на які мене підсадив мій колишній, зробили мене божевільною: я кололась будь-якими шприцами у різних знайомих і не дуже знайомих людей... Навіть не знаю, коли точно заразилася, але через голку точно, адже у того виродка ВІЛ немає.

Завжди пишалася собою тому, що за все життя мала всього двох сексуальних партнерів, «по любові». Думала, що не дивлячись на наркотики, тримаю життя під якимсь контролем. Як же сильно я помилялася...

Батьки... Дивно, що після всього, що між нами сталося, після всіх їхніх спроб витягти мене і всіх моїх відмов, вибриків і втікань з дому, вони все одно змогли затягнути мене в клініку.

Саме в клініці для наркозалежних на мене обрушилося моє небо. Тест на ВІЛ. Повторний. Позитивний.

Була і зневіра, і гнів на саму себе, але інстинкт самозбереження підказав мені...

Крок перший — позбутися залежності.

Клініка. Це був кошмар...

Крок другий — почати лікування.

Мені всього дев'ятнадцять. Наркотики почалися ще в чотирнадцять, а кинула лише півтора роки тому. Блог з одкровеннями вмираючої від ВІЛ колишньої наркоманки став напрочуд популярним і я навіть змогла заробити. А потім... Одне правильне вкладення помножило мій дохід в кілька разів. Ще три вкладення — і я тут.

Белой нитью шили

Вы свои мотивы

Вам "не разрешили"

Видеть перспективы

На відміну від всіх цих маминих синочків, я домоглася цього місця сама. Я всього в своєму житті добилася сама. Я заслуговую на життя більше ніж вони.

Скажешь на другого

Мол " она подлиза!

Не хочу такого

От себя сюрприза»

Дурна Ліна... Не за які гроші вона не повинна була продавати свій шанс, я б нізащо не продала...