Вкрадена наречена Дракона

Глава 38. Удар у спину: Зрада з найближчого кола

Повернення з архіви Забутих Світів мало стати нашим тріумфом. Ми тримали в руках «Книгу Осколків» — єдиний рятівний артефакт, здатний випалити імперське прокляття з крихітного тіла нашого сина Даміра. Наша перемога здавалася абсолютною, а вороги — остаточно розбиті. Ми зробили те, чого не зміг би жоден смертний володар Півночі: пройшли крізь мертві виміри, пробили залізну оборону імперських залишків і вирвали з пащі темряви порятунок для нашого спадкоємця.

Але ми недооцінили підступність часу і те, як глибоко коріння ворожої зради проросло у нашому власному домі.

Щойно ми повернулися через сріблястий серпанок Дзеркала Останнього Подиху назад у Глибокі печери Древньої Жили, повітря навколо нас змінилося. Нас не зустрічали старійшина Марта чи охоронці замку. У підземній залі панувала зловісна, гнітюча тиша, порушувана лише краплями води, що повільно падали у чорне озеро.

Каелен миттєво відчув недобре. Його золоті очі звузилися, а рука рефлекторно лягла на руків'я дворучного меча.

— Тут щось не так, Аеліно, — пролунав його низький, застережливий голос. — Магія Жили заблокована. Нас тут чекали.

Не встиг він договорити, як темні склепіння печери засяяли холодним, отруйно-зеленим світлом. Із тіней навколо озера виступив десяток важкоозброєних воїнів у залізних латах Імперії, яких супроводжували зрадницькі постаті у чорних плащах. Але найстрашнішим було не це.

Попереду них, із ввічливою, але крижаною і фальшивою посмішкою на вустах, стояв Даріон — командувач нашої гвардії, людина, якій ми довіряли власне життя, чий меч захищав наші спини протягом усіх найкривавіших битв.

Я заціпеніла. Моє серце пропустило удар, а в грудях усе похололо.

— Даріоне... — видихнула я, не вірячи власним очам. — Ти? Як ти міг? Ми ж розділили з тобою хліб і кров на цій землі!

Даріон повільно підняв голову. В його очах не було сорому — лише холодна, заздрісна амбіція та порожнеча.

— Ви надто довго правили цим краєм, Володарко, — відповів він рівним, байдужим голосом, що різав слух не гірше за кинджал. — Північ потребує залізної руки, а не романтичних казок про вічне кохання Лорда й Берегині. Імперія пообіцяла мені повну владу над цими долинами в обмін на малий послуг — впустити їхніх людей у замок через заблоковані тунелі і передати мені «Книгу Осколків». А дитина... що ж, дитина була лише слабкістю, яка заважала вам обом бачити справжню картину світу.

Я відчула, як подих зникає з легень. Зрада найближчої людини боліла сильніше за будь-які імперські рани.

Але гнів Каелена спалахнув швидше, ніж блискавка. У його золотих зіницях вибухнув справжній вогонь чистокровного дракона, здатний плавити камінь.

— Ти підписав собі смертний вирок, зраднику, — проричав Каелен, витягаючи меч і роблячи крок уперед, щоб закрити мене своїм тілом.

— Не рухайся, Володарю! — різко вигукнул Даріон, вихоплюючи з ножен магічний арбалет і наводячи його вістря прямо на мене. — Зробиш хоч один крок — і цей розпечений імперський болт із паралізуйною отрутою прошиє серце твоєї коханої наскрізь! Книгу — на землю! Негайно!

Я перевела погляд на Каелена. У його золотих очах боролися дві нестримні сили: незстерпна жага розірвати зрадника на шматки та панічний страх втратити мене. Я знала, про що він думав. Він міг знищити всіх імперських солдатів за секунду, але швидкість польоту арбалетного болта на такій відстані була занадто високою.

— Не роби цього, Каелен... — прошепотіла я, дивлячись йому в очі й намагаючись вкласти у цей погляд усю свою любов і прощання. — Врятуй сина. Книга має залишитися у тебе.

— Ніколи! — закричав Каелен, і його голос рознісся відлунням по всій печері. — Я не віддам тебе нікому!

Але я зробила те, чого він ніяк не очікував.

Різким рухом я кинула «Книгу Осколків» не на землю, а прямо у простір над чорним озером, одночасно спрямовуючи залишки своєї магії Берегині на те, щоб активувати залишкову енергію Дзеркала Останнього Подиху. Книга зникла у сріблястому серпанку порталу, розчинившись у невідомому вимірі, де зрадники ніколи її не знайдуть.

— Ні! — закричав Даріон, втрачаючи контроль. — Стріляйте! Брати її! Живою!

У ту ж секунду імперські солдати кинулися на нас із усіх боків. Даріон натиснув на курок арбалета.

Я хотіла ухилитися, але десятки імперських найманців одночасно випустили сітки з паралізуючою енергією та магічні ланцюги. Каелен замахнувся мечем, розрубуючи перших нападників на дві частини, але їх було занадто багато. Вони оточили його щільним кільцем, затискаючи у лещата з важкого металу й темної магії.

Один із паралізуючих розрядів вдарив мене просто в груди, якраз туди, де пульсувала Сльоза Джерела.

Біль пронизав кожну клітину мого тіла. Я відчула, як світ навколо мене стрімко темніє, звужуючись до крихітної крапки. Останнє, що я побачила перед тим, як знепритомніти, були розлючені, залиті кров'ю і сльозами золоті очі Каелена, який пробивався крізь стіну ворогів із криком мого імені на устах, перш ніж темрява остаточно поглинула мене.

Коли я розплющила очі, навколо мене вже не було печер.

Я лежала на холодній, металевій підлозі у темній, тісній камери без вікон. Руки і ноги були скуті важкими магічними кайданами, які висмоктували залишки моєї сили Берегині. Над головою у червоному світлі аварійних ламп лунав холодний голос комп'ютерної системи Імперії.

Мене полонили. Зрадник продав нас за владу, книга зникла у вимірах, а мій чоловік залишився на свободі, маючи проти себе цілу імперську армію та зраду у власній цитаделі. Але поки моє серце билося, я знала одне: Каелен іде за мною. І тоді ворогам не допоможе жодна залізяка у всесвіті.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше