Металева платформа під нашими ногами здригнулася від найменшого руху, ніби сама занедбана конструкція чужинського виміру намагалася виштовхнути нас назад. Навколо панувала гнітюча, мертва тиша, яку порушувало лише гудіння енергетичних потоків у чорному моноліті та глухе лунання наших кроків. Космічна чорнота за межами платформи була настільки густою, що здавалося, ніби самі зорі тут давно померли, залишаючи по собі лише холодну металеву пилюку й уламки зруйнованих цивілізацій.
Каелен ішов попереду, міцно стискаючи в руці дворучний меч. Золоте світло від леза виривало з темряви поіржавілі стіни, переплетення мертвих кабелів та рештки імперських терміналів. Його м'язи були напружені до краю, а кожен рух видавав хижу грацію та зосередженість бойового дракона, готового в одну секунду розірвати будь-яку загрозу. Я йшла за ним слід у сліד, тримаючи нагоготові потоки сріблястої плазми Берегині. Сльоза Джерела на моїй шиї більше не пашіла гарячим болем — вона перетворилася на рівне, холодне джерело енергії, що вказувало нам точний напрямок до «Книги Осколків».
— Ми наближаємося до центрального сервера, — тихо сказав Каелен, не повертаючи голови. Його золоті очі сканували кожен темний куток велетенської зали. — Відчуваєш цей запах? Пахне озоном, гнилою магією та їхньою штучною сталлю. Вони знають, що ми тут.
Дійсно, не встиг він договорити, як темрява навколо чорного моноліту раптом ожила.
Із стелі й бічних ніш з шипінням почали висуватися автоматичні захисні турелі Імперії. За лічені секунди вони розвернули свої дула у наш бік, готуючись випустити смертоносний шквал лазерного вогню. Водночас із підземних люків на платформу вискочили останні залишки імперської варти — важкі бойові кіборги з червоними оптичними очима та лезвими замість рук.
— Вони думають, що залізо й лазери зупинять нас? — у голосі Каелена прозвучав холодний, сповнений презріння сміх.
Він рушив уперед з неймовірною швидкістю. Перш ніж турелі встигли зробити перший залп, мій чоловік змахнув мечем. Золота хвиля чималої рунічної енергії вирвалася з леза, зносячи захисні турелі разом із металевими кріпленнями у відкритий космос.
Але вороги перли суцільною стіною. Перший кіборг кинувся на Каелена, намагаючись пробити його грудну клітку своїми залізними лезами. Каелен ухилився від удару з грацією хижака, різким розворотом корпусу відрубав кіборгу голову, а потім ударом чобота скинув бездиханне тіло вниз у бездонну чорноту.
Я не відставала. Щойно кілька роботів спробували зайти нам із тилу, мої руки випустили потужну хвилю срібно-білого полум'я Берегині. Енергія розлилася по металевій підлозі, перетворюючи імперські схеми та кібернетичні тіла на розплавлену лаву та дрібний попіл. Кожна клітина мого тіла палала єдиною метою: пробитися до Книги й забрати ліки для Даміра. Мій материнський гнів не залишав ворогам жодного шансу на порятунок.
Ми пробивалися крізь лави ворогів, розриваючи їхню оборону, як папір. За кілька хвилин шлях до чорного моноліту було очищено. Повсюди валялися лише димлячі уламки заліза, розплавовані мікросхеми та залишки імперської броні.
Посередині платформи, на високому кристалічному п'єдесталі, лежала вона.
«Книга Осколків» виглядала як масивний фоліант, зв'язаний темними ланцюгами із застиглої плазми, а її сторінки випромінювали отруйно-зелене сяйво, що пульсувало в такт темним рунам прокляття нашого сина. Це був ключ до порятунку і водночас найнебезпечніший артефакт занепалих світів.
Каелен підійшов до п'єдесталу і поклав руку на обкладинку книги. Ланцюги на залізно засклених сторінках спробували обвити його зап'ястя чорними нитками, але він лише стиснув зуби, а з його пальців вирвався чистий вогонь Дракона, який спалив ланцюги за частку секунди.
Він підняв важку книгу і передав її мені.
— Ми знайшли її, Аеліно, — сказав Каелен, дивлячись на мене з глибоким полегшенням і любов'ю. — Тепер ми повернемося додому і знімемо це прокляття з нашого сина раз і назавжди.
Я притиснула книгу до грудей, відчуваючи, як пульсуюче зелене світло всередині неї заспокоюється під впливом моєї світлої магії. Наша місія у ворожому вимірі була виконаведена. Залишалося лише відкрити портал назад — до нашого замку, до нашої родини, до нашого вічного щастя.
#2330 в Фентезі
#321 в Бойове фентезі
#5928 в Любовні романи
#1400 в Любовне фентезі
Відредаговано: 15.11.2026