Повернення нашого сина Даміра мало б стати моментом чистого, неподільного щастя. Після того запеклого штурму в засніжених схилах Скель Скорботи, після того, як Каелен прибив кинджалом імперську науковицю до стіни, а я притиснула до грудей нашого зляканого малюка, уся фортеця на кілька годин занурилася у вибух щирого полегшення. Ми знову були разом. Наша родина знову здавалася непорушною фортецею, яку не здатна зламати жодна імперія у всесвіті.
Ми поклали Даміра в його м'яку, вистелену білим хутром колиску у центрі дитячих покоїв. Маленький Дамір спочатку тихо схлипував, заплющивши очі від пережитого жаху, але згодом його дихання вирівнялося, і він заснул глибоким, виснажливим сном.
Ми з Каеленом стояли поруч, тримаючись за руки. Наші долоні все ще зберігали запах гарцю, сталевого пилу та розпеченої плазми. Я пильно вдивлялася в обличчя дитини, перевіряючи кожну лінію його тіла, кожен подих.
— Він цілий, Каелен, — прошепотіла я, хоча голос чомусь зрадницьки тремтів. — Вони не встигли заподіяти йому фізичної шкоди. Його серце б'ється рівно.
— Вони не встигли зламати його тіло, але вони зробили дещо гірше, — лунав у тиші важкий, обірваний на півслові голос.
У дверях покоїв з'явилася старійшина Марта. Її обличчя було блідим, як полотно, а старі руки помітно дрижали, коли вона тримала в руках антикварне срібне блюдо з живим магічним індикатором — кристалом правди, який використовували ще перші Володарі Півночі для виявлення темних інфекцій.
— Що ти маєш на увазі, Марто? — різко обернувся Каелен, а в його золотих очах знову прокинувся небезпечний, хижий блиск Лорда-Дракона.
Старійшина мовчки підійшла до колиски і піднесла кристал до маленького тільця Даміра.
У ту ж секунду кристалічний камінь, який зазвичай сяяв м’яким, теплим білим світлом, почорнів. Він розсипався на дрібні крихти, а над колискою нашого сина звився тонкий, ледь помітний клубок отруйно-зеленого диму, що пах гнилою магією та застарілим металом Імперії Забутих Світів.
— Прокляття... — ледь чутно видихнула Марта, і сльози покотилися по її зморшкуватих щоках. — Імперські вчені не збиралися просто торгувати ним чи використовувати як запоруку. Вони перетворили дитину на «маяк». Вони вплели у його родову магію темний вірус зневіри та руйнування з інших вимірів. Щойно він підросте, це прокляття випалить його зсередини, перетворивши на слугу чужинських богів.
Світ навколо мене розколовся надвоє.
Мені здавалося, що земля йде з-під ніг. Я кинулася до колиски, опустилася на коліна й простягнула руки до сина, намагаючись огорнути його своєю цілющою енергією Берегині.
— Дамір... синку... мама тут! — кричала я, скеровуючи у його маленьке тіло всю силу Сльози Джерела та срібного персня.
Але сталося те, від чого кров застигла в жилах.
Щойно моє світло торкнулося шкіри дитини, шкіра Даміра на плечі раптом покрилася тонкими, чорними містичними штрихами — імперськими рунами примусу. Дамір уві сні болісно скривився, з його маленьких вуст вирвався тонкий крик болю, а моє власне світло відскочило від нього назад, обпалюючи мої долоні до крові.
Прокляття відторгало будь-яку світлу магію. Воно жило всередині його життєвих сил, вросло у його саму генетику, зливаючись із кров'ю Дракона та Берегині.
— Ні... ні-ні-ні! — мій голос перетворився на дикий, розпачливий крик жінки, у якої виривають душу. Я притиснула руки до обличчя, відчуваючи, як усередині мене закипає сліпа, нищівна буря. — За що?! Чому вони обрали його?! Чому не мене?!
Каелен стояв нерухомо, наче кам'яна статуя. Його обличчя потемніло, а риси обличчя настільки загострилися, що він знову став схожий на безжального демона із давніх легенд. Він підійшов до колиски, дивлячись на чорні руни на плечі сина. У його очах більше не було сліз — там палала така жахлива, чорна лють, яка здатна була спалити дотла не просто імперський крейсер, а цілі світи.
Він повільно опустився на коліна поруч зі мною, обійняв мене за плечі своїми міцними, але зараз тремтячими руками.
— Аеліно... послухай мене, — його голос звучів неприродно низько, майже страшно, але в ньому відчувалася сталева рішучість. — Слухай мене уважно.
— Вони прокляли його, Каелен! Вони вбили його душу раніше, ніж він навчився ходити! — ридала я, вчепившись пальцями в його сорочку. — Жодна цілителька на континенті не зможе зняти імперський вірус вищого порядку! Це смерть... повільна і болісна смерть для нашого малюка!
— Смерті не буде, — прогримів Каелен, і в цьому звуці була така абсолютна, незламна влада, що навіть стихії за вікном замку на мить затихли. — Якщо імперські технологи створили це прокляття, значить, десь у глибинах їхніх занепалих світів існує формула його знищення. Якщо потрібно пройти крізь тисячу чорних воріт, винищити всіх їхніх богів і розбити їхні виміри на крихти — я зроблю це.
Він підняв мене на руки, притискаючи до своїх грудей, хоча я продовжувала дивитися на маленьке обличчя сина, на якому кожні кілька секунд спалахували моторошні чорні спалахи прокляття.
— Ми не здамося, кохана, — продовжував шепотіти він мені на вухо, зариваючись пальцями в моє розпатлане волосся. — Наше кохання викувало цей світ. Ми врятуємо Даміра, навіть якщо для цього доведеться перевернути небо і землю догори дном.
У цей момент за вікнами замку знову згустилися хмари. Небо над Горгонськими піками набуло багряно-кривавого відтінку, сигналізуючи про те, що війна не закінчилася. Вона лише змінила своє обличчя, перейшовши у найжорстокішу фазу — битву за душу нашого єдиного сина.
Але поки ми дихали, поки в наших жилах текла кров вогню і срібла, Імперія не отримає нічого, окрім нашої безкомпромісної помсти.
#2309 в Фентезі
#326 в Бойове фентезі
#5923 в Любовні романи
#1395 в Любовне фентезі
Відредаговано: 15.11.2026