Повернення з Небесних Круч до Крижаного Гнізда стало справжнім тріумфом, але справжня магія чекала на нас не в холодних палацах, а в тиші нашого власного дому.
Минуло кілька місяців. Весна поступово вступала у свої права, витісняючи залишки гірських завірюх і перетворюючи схили на смарагдові килими з першими гірськими квітами. У замку панував спокій, але мій внутрішній голос, підсилений Сльозою Джерела та зв'язком із жилами, підказував: Горгонські гори готують для нас ще одне диво.
Того вечора небо над Північчю розкинулося оксамитово-чорним шатром, усипаним мільйонами яскравих, майже нереальних зірок.
Ми з Каеленом стояли на найвищій точці Східної вежі — на тому самому місці, де колись починалися наші найважчі розмови та найпалкіші зізнання. На мені була легка смарагдова сукня з розрізаними рукавами, що відбивала світло місяця, а на шиї звичним, теплим ритмом пульсував лазуровий кристал. На моєму пальці сягав вогнів новий сапфіровий перстень.
Каелен тримав мене за руку, його пальці міцно й трепетно перепліталися з моїми.
— Подивися туди, Аеліно, — пролунав його тихий, оксамитовий голос. Він кивнув на горизонт, де вершини двох найвищих піків Горгонського хребта — Срібного Зуба та Чорного Навісу — раптом з'єдналися дивною тонкою смугою білого й золотого світла.
Я затамувала подих.
Світлова смуга розширювалася, перетворюючись на величний, міцний міст, що висіл просто в повітрі між двома скелями. Його поверхня переливалася мільйонами іскор, ніби була викута з чистого зоряного пилу та магічної нитки Древньої Жили.
— Зоряний міст... — прошепотіла я. — Сувої батька згадували про нього. Легенда каже, що цей міст з'являється лише раз на тисячу років — тоді, коли зв'язок між Драконом і Берегинею досягає абсолютсих висот гармонії.
— І куди ж він веде? — запитав Каелен, а в його золотих очах заіскрився дикий, пристрасний вогонь пригод.
— Не знаю, — усміхнулася я, повертаючись до нього обличчя і дивлячись у його палахкотячі зіниці. — Але я точно знаю, що піду туди з тобою.
За нашою спиною на галерею тихо вийшли Едріан та Міра. Вони заворожено дивилися на міст, що палабував у небі.
— Мамо! Тато! — вигукнула Міра, вказуючи пальчиком на світло. — Зірки спустилися до нас!
— Це не просто зірки, донечко, — м'яко сказав Каелен, підходячи до дітей і присідаючи на одне коліно. Він обійняв їх обох за плечі. — Це дорога, яку збудували наші спільні зусилля. Едріане, ти залишаєшся за старшого у замку. Бережи порядок і пильнуй Джерело.
— Я впораюсь, батьку! — відповів юнак, прикладаючи руку до серця з гордістю справжнього спадкоємця.
Ми з Каеленом перезирнулися. У цьому погляді вмістилося все: роки випробувань, втрати, сльози, гіркий біль зрад і найчистіша, незламна перемога кохання.
Ми зробили крок уперед — прямо з краю кам'яного парапету.
Але ми не впали.
Наші ноги м'яко торкнулися прозорої, сяючої поверхні Зоряного мосту. Під нами лежала вся велична, прекрасна Північ: палаючі вогнями долини, засніжені піки, спокійні селища й наш рідний замок, що захищав цей край.
Каелен міцно обняв мене за стан, притискаючи до своїх міцних грудей, а я обвила його шию руками. Ми рушили вперед — рука об руку, серце до серця, залишаючи позаду всі страхи минулого.
Над нами розгорнулося безкрає небо, а попереду нас чекала вічність, викута у вогні та сріблі. Наш шлях тільки починався.
#2391 в Фентезі
#330 в Бойове фентезі
#5927 в Любовні романи
#1402 в Любовне фентезі
Відредаговано: 15.11.2026