Визначений долею

Останній тиждень із Джилл відбувалося щось незвичайне. Щоправда, вона, як і раніше, встигала поєднувати роботу, йогу та зустрічі з такими ж, як сама, вільними від шлюбу й захопленими езотерикою подругами, і навіть продовжувала свої медитації... Занурення в самопізнання були для неї не просто звичкою чи модним трендом. Відчувши в якийсь момент тонкі енергії та навчившись завдяки їм отримувати відповіді на питання, які її хвилюють, Джилл узагалі не уявляла себе без цього нового дивовижного світу.

Але знань езотерики й досвіду прийняття незвичайних енергій все ж не вистачало для розуміння природи цих нових відчуттів. І тільки лише одна її жіноча інтуїція підказувала, що це — винахідливий спосіб душі донести якусь важливу інформацію.

Вона пробувала пов'язувати ці відчуття навіть із впливом таких малопопулярних чинників, як стрибки вібрацій планети та прихід на неї потужних світлових енергій напередодні епохи Сатья Юга. Але швидко відкинула таку версію: завдяки багаторічним східним практикам, спортзалу і правильному харчуванню вона добре підготувала своє тіло і загартувала імунітет. До неї майже не приставали віруси й не дошкуляли навіть потужні спалахи на сонці.

Джилл також припускала, що причиною незвичайних хвилювань міг бути нещодавній розрив з її новим приятелем Біллі. Щоправда, стосунки з ним, — порівняно з іншими бойфрендами, — не склалися майже від самого початку. Зі своїми надмірними, як для перших днів знайомства, залицяннями, — даруванням квітів, походами до ресторанів і ледь не освідченнями в коханні, — він здавався їй надто ідеальним. Це насторожувало її прагматичну частину розуму, яка змовницьки нашіптувала: "Таких у реальному житті не буває". Але замість того, щоб послати якомога далі думку розуму і зазирнути у своє серце, вона майже всі, по-справжньому радісні дні їхніх стосунків, фактично готувалася до розриву. Для цього залишалося знайти слушний привід і, переступивши через почуття, що зародилися, розбігтися. І вона його знайшла...

Якось прийшовши на зустріч на багато раніше, — потрапивши при цьому під дощ (день тоді не задався від самого початку), - Джилл вирішила його набрати, щоб прийшов якомога швидше. У відповідь замість вже звичного м'якого, майже вкрадливого голосу вона почула писклявий голос, який, ніби між іншим, повідомив: "Ну... він наразі не може..., але я можу його покликати... Біллі!..". Не дослухавши цю малолітню стерву, вона скинула виклик і відразу допивши вино, вискочила на вулицю. Так, привід був гарний, що скажеш, але ревнощі, що виникли, — які розбудили гормон люті та злості, — думали інакше. Розлючена на весь світ, вона тремтячими пальцями, з помилками, настрочила йому гнівне послання, наприкінці якого, — ніби ставлячи жирну крапку, — дописала: "... Не дзвони й не шукай! В моєму житті тебе більше не має!"

Її чутлива натура при розставаннях завжди бурхливо реагувала незалежно від того, хто кого кидав. Якщо оцінювати її поведінку з позиції психології, в такі моменти вона була — то в ролі "жертви", то — в ролі "тирана". Але в обох випадках сльози лилися однаково: вона ненавиділа спершу "його", потім себе, потім увесь світ, а потім, — уже згодом, — усіх жаліла, але вже починаючи з себе. Практики й переконання в цей період не діяли, а пляшка хорошого вина ставала на деякий час її другом і однодумцем. У такі періоди Джилл брала відпустку і просто просиджувала вдома. Але не тому, що боялася жахливо виглядати вранці — зовсім ні, та й пила вона не багато: просто не могла прикидатися, що все "Ок", коли в душі була суцільна рана.

У свої тридцять сім вона все ще мріяла знайти того, хто був їй "визначений долею". Переймаючись причинами своїх невдалих стосунків, вона шукала відповіді навіть через занурення в медитації. Але отримуючи у них зовсім невтішну відповідь: "Серйозні стосунки — це не про тебе", вдавала, що не зрозуміла, сподіваючись почути нову, слушну вже наступного разу.

* * *

Не підібравшись до розгадки своїх душевних мук і, втомившись про це думати, вона, — попри пізню годину, — зателефонувала своїй, відомій гуру езотерики.

Ірен, зазвичай зайнята навіть вечорами, — коли невтомно щебетала телефоном із подружками свого ж похилого віку або з улюбленим онуком, — цього разу, на диво, знайшла час і для Джилл. Її телефон, як і очікувалося, спочатку був зайнятий, але хвилин за п'ять вона вже передзвонила, чого раніше ніколи не було. Швидко зрозумівши суть і, не витрачаючи "дорогоцінний" час на можливі причини проблеми, вона порекомендувала нову, потужну практику. Використавши наостанок своє стандартне: "Все буде добре...", Ірен попросила фідбек за результатами.

Джилл не стала відкладати й, заспокоївши — перевіреним способом — свою свідомість, занурилася в "нірвану". Як і обіцяла наставниця, вона ввійшла в неї порівняно легко; а образи, які зазвичай приходили насилу, розпізнавалися зараз на багато легше. Медитація добре розслабляла, занурюючи все сильніше туди, де було видно обриси відповіді. Але в цей момент, відчувши сильну слабкість і, втрачаючи контроль, вона занурилася у глибокий сон...

Лише вранці, остаточно прокинувшись, вона зрозуміла, що, по-перше, заснула в процесі практики й, по-друге, проспала будильник! Швидко збираючись на роботу, Джилл намагалася зрозуміти, як її міг здолати сон. Але вже знаючи, що таке трапляється з кожним, постаралася згадати, що було уві сні...

Перші інсайти, точніше їх уривки, стали проявлятися під час підбадьорливого душу (як часто буває) і продовжилися з першими ковтками кави. Усі вони були пов'язані з якоюсь подією, — найімовірніше автомобільною аварією десь за містом, — причому за її участю; результат якої від неї вислизав. Але з досвіду Джилл знала, що не розгадані фрагменти медитацій або снів можуть "підтягнутися" і пізніше. Не встигаючи через поспіх довести макіяж до звичного ефекту, вона схопила сумочку, недопиту каву і вискочила з дому.

Виїжджаючи з двору, її увагу привернула автівка, що стояла на шанобливій відстані по інший бік вулиці: щось чи когось вона їй нагадала. Але не маючи часу на ребуси, Джилл зосередилася на обережному виїзді на дорогу і наборі швидкості.