16. Кемпінг

Рівно тиждень я пробула у Марусі. Весь цей час Вова писав мені та їй
повідомлення з образами. Іноді я відповідала йому в такому ж стилі і він на
деякий час замовкав, потім знов розпочинав надсилати повідомлення з
фотографією написаної мною клятви, де додані до неї слова про те, що його вже
немає, було прикрито ножем, або скріни моїх повідомлень, в яких я писала як
його кохаю. Я не відповідала на такі повідомлення і він починав писати мені і
Марусі погрози, що спалить нас, відьом, на вогнищі. Одного дня мені
зателефонувала його мама.
- Надю, що сталося? Ти залишила Вову, яструб розірвав гусенят, коли вони
гуляли... - сказала вона.
- Я більше не можу його витягувати з того бруду і не маю бажання сама
забруднитися. Він не лише вживає алкоголь, а ще й наркотики.
- Як так? Не може бути! Які наркотики?
Я не хотіла травмувати його маму розповідями про більш важкі наркотичні
речовини і сказала лише про марихуану.
- Що мені робити? Як краще вчинити?
- Спробуйте з Ігорем Володимировичем приїхати до Вови додому, він
боїться тата і може послухає його та ляже в лікарню.
- Я боюся, що коли ми приїдемо, він почне кричати і тато не витримає.
- Візьміть з собою Вовиного друга Гену, він до нього прислухається.
- А що це за друг? Я його не знаю. Дай мені його номер телефону.
- Я Вам зараз вишлю номер його дівчини Юлі, вона скаже Гені про Ваш
дзвінок і Гена Вам передзвонить.
Я попередила Юлю про те що їй буде дзвонити Вовина мама. Надіслала Ользі
Володимирівні номер телефону Юлі. Але на цьому рятування Вови його
батьками і завершилося. Ольга Володимирівна поспілкувалася з Геною, але до
Вови ніхто так і не поїхав та не поговорив про необхідність лягати в лікарню,
щоб позбутися цієї залежності.
Я відчувала, що мені потрібна допомога мого друга Олега, з яким ми пройшли
війну. Я знала, що його підтримка придасть мені додаткові сили остаточно
прийняти рішення про розірвання стосунків, в яких я втрачала себе як
особистість. Ми домовилися з Марусею, що на днях поїдемо в кемпінг під
Києвом.
Я не витримала. Потрібно було хоча б на день раніше виїхати до Олега і тоді
все закінчилося б набагато раніше. Десятого травня вдень мені зателефонувала
Вовина мама.
- Надю, як ти?

- Нормально. А у Вас як справи?
- Ой, Надь, я вже не знаю що робити. Дуже шкода, що ви з Вовою не разом.
Я так зраділа, коли він сказав, що у нього така жінка з'явилася. Я думала,
що нарешті у нього все владнається...
- Все буде добре.
- Ти як себе почуваєш?
- Потрошки відновлююсь.
- Це добре. Ти дзвони мені.
- Добре, Ви теж.
Як шкода його маму. Вона знає про його проблеми. Але чому нічого не робить?
Може боїться, що тато дізнається? А хіба такий тато може не знати що
відбувається з його сином? Цілий очільник цілого УБОЗу Харківської та
Дніпропетровської областей, який все про всіх знає, не знатиме що відбувається
з його власним сином? Та ні. Вони його кинули напризволяще.
- Як ти? - отримала я повідомлення від Вови ввечері.
- Нормально. А ти?
- Я не можу без тебе.
- Поїдемо в кемпінг під Київ?
- Коли?
- Завтра о шостій ранку.
- Давай зараз, я заїду по тебе.
Маруся побачила, що я переписуюсь по телефону. На її обличчі з'явилося
розчарування.
- Ти з Вовочкою?
- Так.
- Ти що, зовсім здуріла? Вже тиждень витримала, а тепер знов?
- Мені його шкода.
- А себе не шкода? А дітей?
- Якщо його вилікувати, то у нас буде найщасливіша родина...
- Це неможливо! Невже ти не бачиш? Від нього навіть такий сильний тато
відмовився. Невже ти думаєш, що у його батьків менше можливостей
його врятувати, ніж у тебе?
- Мовчи. Я спробую останній раз.
- Твоє життя, сама вирішуєш.
- Ми їдемо в кемпінг?
- Я з Вовочкою не хочу. Він там буде влаштовувати повний жах, от
побачиш. Давай на картах розкину.
- Давай.
Маруся взяла карти “Таро” та почала їх розкладати. Вона сказала, що якщо я
зараз погоджусь, щоб Вовочка заїхав за мною ввечері, то він відвезе мене до
себе додому і більше я звідти не вийду ніколи. Або він мене зачинить і не буде
випускати, або вб'є.
- Тут карти показують, що якщо ти зараз потрапиш в той дім, то виходу
звідти у тебе не буде, - продовжувала свою розповідь Марфа.
- А якщо ми поїдемо завтра в Київ?

- Він поїде туди не для того, щоб з тобою побути та не пити, а для того,
щоб зустрітися з якоюсь жінкою з його минулого. Знаєш, хто там у нього
в Києві? Є якась?
- Не знаю. Не розповідав. В Дніпрі є циганка-наркоманка, з якою він ще з
двадцяти років мав стосунки, фото якої нам показував, в селах є якісь, в
Харкові теж є, за Київ не казав.
- Є, там точно є, бо він про це зараз думає, що якщо поїде з тобою туди, то
заїде до неї. Правда, не знаю, як при тобі він це зробить, може скаже, що
колега якась колишня.
- Все, більше нічого?
- Ні, є ще, ось про його наміри карти показують, що він хоче влаштувати
там сварки, п'янки, щоб твої друзі від тебе відвернулися і ти залишилася
одна, щоб він міг тобою маніпулювати.
- А якщо не відвернуться мої друзі?
- Тут ще є варіант, що він залишить тебе саму, що ви повернетеся звідти
окремо, хоча ти можеш і залишитися там на деякий час. Взагалі нічого
доброго з цієї поїздки не вийде, - закінчила розклад Марфа.
Після Марусиного ворожіння я написала Вові.
- Зараз не потрібно за мною їхати. У мене ще не висохли речі. Завтра о
шостій ранку чекаю на тебе у Марусі.
- Я заїду о четвертій.
- Ні, Маруся ще буде спати. Ми просинаємося о шостій.
- Ну хоч раз зроби так, як прошу я.
- Вовочка, я запропонувала тобі цю поїздку не для куражу, а для того, щоб
ми з тобою вдвох протягом місяця були на реабілітації у мого друга. Там
польові умови. Треба працювати, допомагаючи йому облаштовувати
кемпінг для зустрічі дітей учасників нашої війни, які влітку приїжджають
зі всієї країни на відпочинок. Зв'язку там майже нема. Вживання алкоголю
та наркотиків суворо заборонено. Або ти погоджуєшся на такі умови і ми
з тобою їдемо туди для того, щоб налагодити наше спільне життя у
майбутньому, або я не буду витрачати з тобою даремно час та поїду туди з
Марфою і дітьми.
- Ні-ні, ми поїдемо туди разом. Вранці я за тобою заїду.
- Добраніч.
- Ввімкни відеозв'язок, я хочу тебе побачити.
- Ні, завтра побачиш.
Марфа нервувала з приводу мого рішення стосовно моєї чергової спроби
налагодити стосунки з моїм коханим.
- Я тебе дуже прошу, не заїжджайте по дорозі до нього додому, що б він
тобі не казав. Ти звідти не повернешся, - просила вона мене.
- Добре, якщо він спробує звернути до Рай-Оленівки, то я вийду на
окружній.
Ми лягли спати. Я написала повідомлення своєму другові, до якого збиралася
їхати на реабілітацію.
- Олеже, привіт! Я можу до тебе приїхати зі своїм чоловіком на місяць на