3. Очі благаючі.

Це був звичайний зимовий вечір, який нічим не відрізнявся від інших. Я
перебувала у гарному настрої, ввічливо спілкувалася з покупцями, стоячи за
прилавком магазину шашлика та вина, в якому тимчасово працювала у своєї
подруги. Місяць тому я повернулася з півдня Італії, де прожила трошки більше
двох місяців та у натхненному від своїх вражень від рівня життя за кордоном
стані тішилася всіма найяскравішими варіантами своєї майбутньої подорожі,
яку планувала здійснити через пару місяців до Іспанії.
Мені довелося дуже багато пережити в своєму житті і достатньо добре
зрозуміти систему устрою суспільства в своїй країні. З ранньої молодості я
працювала приватним підприємцем і мені доводилося постійно платити хабарі
митникам, коли я провозила через кордон України з Росією перші на той час в
Харкові делікатеси з морських продуктів, креветки, восьминоги, краби, сьомгу,
а також і інші, такі як м’ясо страуса чи жаб’ячі лапки. Окрім цього доводилося
сплачувати не лише податки, а й хабарі працівникам міліції за те, що я
продавала чорну ікру. Мені тоді було незрозуміло, чому не можна заплатити

податки та спати спокійно, і такий стан речей викликав у мене обурення. Для
боротьби з пронизаною корупцією системою у мене на той час не було
інструментів. Занадто юний вік, відсутність правових знань, вузьке коло
спілкування, в якому всіх так чи інакше влаштовувало тихенько платити податі
місцевим князькам, а не в бюджет. Тому я не мала впевненості, що у разі якщо
почну боротьбу проти прогнилої системи, яка базується на корупції, то зможу
одержати впевнену перемогу без великих втрат.
Таким чином я вперше усвідомила, що в Україні будучи чесною людиною
чесно жити не зовсім то й виходить.
Пізніше я на довгий період часу занурилася у зразкову домогосподарку та
материнство без кордонів. У мене практично не існувало особистого часу та
простору. В коротеньких перервах між піклуванням про дітей, цивільного
чоловіка, пранням, прибиранням в будинку і надворі, я могла дозволити собі
почитати книгу або зіграти пару композицій на фортепіано, але так, щоб
насолодитися цим процесом в повному обсязі, хоча б раз, не виходило.
Обов'язково саме в такі моменти мій цивільний чоловік вимагав підвищеної
уваги до себе. Він був звичайним психопатом, який страждає нарцисизмом. Але
зрозуміла я це лише через багато років пізніше, коли прочитала багато
літератури з психології.
Ближче до 30-ти років я вже накопичила сили та знання і маючи у своєму
досвіді декілька успішних юридичних процесів, навіть не маючи при цьому
юридичної освіти, я наважилася на вступ до юридичного факультету в один з
університетів Харкова. Яких зусиль мені коштувало провчитися там 5 років знає
лише один Боженька та я. Не тому, що я не здатна до процесу навчання, хвала
Вищим Силам, маю здібності і не дурна, а в плані психологічного насильства по
відношенню до мене з боку батька моїх дітей. Приступи ревнощів на мою
адресу під час занять, які він виплескував по телефону або у перервах між
заняттями біля університету, іноді викликали у мене думки покинути навчання,
щоб уникнути скандалів вдома. Не знаю яким чином мені вдалося закінчити
навчання та не опинитися у психіатричній або травматологічній лікарні та ще й
заснувати власну юридичну компанію, але я це зробила. Проте одразу
поплатилася за свою психологічну витримку не на ментальному рівні, а вже на
фізичному. Він мене вдарив. На подвір'ї нашого будинку. Вдарив прямо у серце і
я втратила свідомість.
В цей день ми збиралися на зустріч з моїми однокласниками. Це мала бути
перша зустріч, на якій я була би присутня за більше ніж 20 років після
закінчення школи. Такої нахабності з мого боку ревнивець-психопат вже не
витримав та влаштував мені перед самим виїздом з дому сцену ревнощів, але
вже з застосуванням фізичної сили. І що ви думаєте відбулося далі? Я до цього
часу за роки навчання в університеті не лише здобула досвід боротьби за права
своїх клієнтів проти беззаконня з боку органів влади, але й зрозуміла головне —
я не зможу повноцінно реалізувати себе, якщо буду постійно боятися отримати
безпідставні звинувачення невідомо у яких гріхах з боку людини, яку я вважаю
головою своєї родини.
В мені боролися дві мене. Одна та, яка впевнена в своїх здібностях зробити світ,

в якому живуть її діти, кращим та досягти кар'єрного успіху. Друга —
домогосподарка, яка не просто весь час присвячує своїй родині, а ще й
приносить у жертву власну самореалізацію в професійній діяльності заради
заспокоєння еґо закомплексованого нарциса та ще й отримує за це подяку у
вигляді сварок та побоїв. Ця боротьба всередині мене тривала 2 місяці. Мені
здавалося, що я пробачила батька своїх дітей, намагалася знайти виправдання
його вчинку, шукала в тій ситуації будь-яку зачіпку, щоб звинуватити саму себе
у неправильній поведінці, що могло би в свою чергу спровокувати його на
застосування фізичного насильства в мій бік. Не знайшла!
Я пішла. В нікуди. З трьома дітьми. Що було після мого відходу від цього
чоловіка і до зустрічі з очима головного героя цієї історії я, можливо, опишу у
наступній книзі. Зараз лише просто перелічую свої здобутки в масштабі
служіння своїй країні.
2014 — 2016 – служба в батальйоні Національної гвардії України імені
генерала Кульчицького. Отже, я була на війні, на передовій. Відповідала за збір і
аналіз інформації та комунікацію з представниками преси та іншими
підрозділами.
У 2016 році довелося трошки попрацювати радником міського голови
Дрогобича.
У 2017 році — старшим інспектором та заступником директора Комунального
підприємства “Муніципальна Варта” Бориславської міської ради.
В цей же час я була і помічницею депутата Львівської обласної ради.
Також я заснувала та випустила власну газету.
Мої дитячі мрії стати відомою особистістю здійснилися. Сюжети з моєю
участю демонстрували з екранів телевізорів, мої фотографії облетіли весь світ і
красувалися на шпальтах таких всесвітньо відомих видань як “Reuters”,
“KyivPost”, “Moskow Times” та інших. Мої дописи на власній сторінці Фейсбук
передруковували регіональні засоби масової інформації. Мій портрет з відомою
фотовиставкою об'їхав всю країну. Я разом з патріотами України зі всього світу
була учасницею Всесвітнього руху патріотів України, члени якого проводили
акції протестів по всьому світу проти збройної агресії з боку Росії. І це лише
маленька частина мого успіху, про що я можу розповісти в цій книзі.
Тобто, я вже виросла. Я вмію боротися і роблю це вдало. У мене вже є досвід та
розуміння. Я навіть сильніша за деяких чоловіків, не фізично, а інтелектуально і
психологічно. Я вижила на війні! Я не зламалася та вистояла і зміцнилася у
своїх принципах перед спокусою владою, хоч і на невеликому рівні, в органах
місцевого самоврядування, але все ж таки це теж влада.
І як ви гадаєте, знаю я українську систему зсередини? Ви розумієте мою
зневагу до неї?
Саме з цієї причини я і наважилася спробувати пожити в інших країнах, щоб в
подальшому обрати кращі умови для реалізації моїх синів як особистостей, без
українських факторів наявності постійної боротьби за існування.
…Повернемося до грудневого вечора в магазин моєї подруги, де я стою за
прилавком, перебуваючи у гарному настрої. Покупців було небагато, звучала
легка музика, світилися новорічні гірлянди. І ось тут відчиняються двері. У