Красуні з Квадрату.

Ой, ні… Цей будильник мене колись точно зведе з розуму.

   Будильник на телефоні затягнув свою нестерпну у вихідний день мелодію. Голосніше, ще голосніше… Терпіти не можу вставати за розкладом. Це ж пряме порушення мого особистого простору і внутрішнього спокою!

На годиннику 8:30. До зустрічі з моїми подружайками ще майже три години. Сьогодні я твердо вирішила їх здивувати і прийти навіть раніше… Ну, добре, бодай вчасно. Коротше кажучи, я не збираюся запізнюватися!

  Зазвичай у першу суботу кожного місяця ми з дівчатами збираємося на каву в нашій улюбленій кав’ярні. Це вже справжній ритуал, який триває багато років.

Я взагалі не пам’ятаю себе без них. Таке враження, що я з ними й народилася. Та воно десь так і є: між нами від одного до трьох місяців різниці у днях народження. Ми жили в сусідніх будинках — знаєте, такі багатоповерхівки, що утворюють закритий квадрат і спільний двір? У нас навіть чат у Вайбері називається «Красуні з квадрату».

Ходили в один дитячий садок, потім в одну школу, правда, у різні класи. Я разом із Танюхою навчалася у гуманітарному, Катька — у математичному, а наша Юля — у класі з поглибленим вивченням англійської… Потім, звісно, вищу освіту здобували у різних університетах, та й зараз займаємося абсолютно несхожими речами.

   Катька у нас — залізна бізнес-леді. От дивишся на неї і бачиш перед собою «міс Бездоганність», мінімум Маргарет Тетчер. Вишуканий одяг, завжди на підборах, ідеальне каре, в руках — останній айфон, який розривається від дзвінків. У неї все має бути за суворим таймінгом. Воно й по статусу так треба, бо Катя керує великою логістичною компанією.

   До речі, більшість співробітників там — чоловіки, але наша Катруся для них неприступна, як скеля. Скільки разів ми влаштовували їй «випадкові» побачення… Але варто було нашому потенційному герою заговорити з Катею, як він миттєво почувався, наче на суворій співбесіді з випробувальним терміном. Ну, от хто таке витримає?! А останній взагалі після слів Каті: «У вас п’ять хвилин» — зник безвісти.

    Наша Тетянка — це честь, розум і совість нашої компанії. Спокійна, врівноважена. Вона у нас — уособлення статусу «Я же мать». Перша і поки що єдина з квартету, хто вийшов заміж, народив прекрасних діток і завів кота.Танюха — це ходячий довідник, Вікіпедія і ChatGPT в одній особі. Якщо треба дізнатися новий рецепт, як вивести безнадійну пляму, як зберегти фігуру після пологів, як захистити себе від сімейної рутини чи які щеплення повинен мати породистий кіт — це все до неї. Взагалі, вона у нас той самий надійний якір, який тримає наш шалений «квадрат» разом.

   А ще у нас є Юлька, наша красуня і «закордонна штучка». Два роки тому вона поїхала за своїм принцом до Лондона. Принца вона, правда, поки що не знайшла, а от «кошмарити» британців чаєм із лимоном та малиновим варенням у неї виходить на ура!

Ми такі різні — і за характером, і за темпераментом. Як ми тільки досі тримаємося разом?

  Зі мною ж усе зрозуміло без слів. Я в цьому «квадраті» — як ходяче нещастя. Вічно зі мною щось трапляється, я постійно вляпуюся в якісь чудернацькі ситуації. Але я ж не винна, що на мене так сильно впливає ретроградний Меркурій, повня чи молодик! Я -Марго, взагалі ,то я Маргарита, Рита, але дівчата говорять , що ім'я Марго повністю розкриває мій внутрішній і зовнішній стан.

  Кожен свій ранок я незмінно починаю з розкладу карт Таро. Ось і сьогодні карти чітко показали: клопіт і…

— О, дідько! Я запізнююся! До зустрічі залишилася всього година, а я ще навіть не привела себе до тями.

 Хоча,  дивлюся на своє відображення у дзеркалі й думаю: яке ж щастя, що у мене кучері! Один помах рукою — і все, зачіска готова.

Вибігаю з під’їзду і з розгону потрапляю в теплі обійми весняного ранку. Обожнюю весну, це пробудження природи, перші квіти, що несміливо пробиваються на клумбі.

— О, а цієї квіточки ще вчора тут не було! Який у неї цікавий листок і незвичний відтінок. Треба терміново сфотографувати, раптом знадобиться для мого дизайнерського натхнення.

Усе. Біжу.

Насправді я запізнилася всього на п’ятнадцять хвилин. Ну, гаразд, на двадцять три, якщо вірити дорогому годиннику Катюхи, який, здається, синхронізовано безпосередньо з Гринвіцькою обсерваторією.

Але в мене було залізне виправдання: ретроградний Меркурій не закінчився, і моє натхнення теж.

І потім, хіба я винна, що сьогодні мене так невчасно накрили спогади?

Захекана залетаю в кав’ярню, миттєво впіймавши на собі фірмовий суворий погляд Каті. Вона демонстративно підняла ліву руку і постукала пальцем по циферблату свого бездоганного годинника, звинувачувально дивлячись на мене.

Ну от, починається… Догана від міс Тетчер.

Проте не встигла Катя відкрити рота, як Тетянка лагідно посміхнулася, підсунула до мене стілець і змовницьки запитала:

— Ну, розкажи нам, Рітусю, кого ти сьогодні рятувала?

Кав’ярня вибухнула нашим спільним, щирим сміхом. Цю фразу ми знали напам’ять ще зі школи. Саме цими словами мене щоразу зустрічала вчителька, коли я із запізненням і палаючими щоками шкрябалася у двері кабінету на перший урок.

І головне — у мене ж завжди була просто мегаважлива причина, про яку я із захватом розписувала в деталях: то нещасного кота з тополі знімала, то чергову бабусю через дорогу переводила.

У вчительки і всього класу тоді складалося стійке враження, що всі бабусі нашого мікрорайону за суворим графіком почергово чекали на мене біля пішохідного переходу, а коти сиділи по гілках і звіряли годинники, коли там уже побіжить до школи ця Ріта — рятівниця.

— Між іншим, — ображено протягнула я, сідаючи за столик і жадібно вдихаючи аромат свіжої кави, — сьогодні на клумбі проросла дивовижна квітка! Я просто не могла пройти повз її листя. Це ж чисте дизайнерське натхнення для моєї нової колекції!

Катя лише приречено зітхнула і закотила очі, але куточки її губ усе одно зрадницьки сіпнулися в посмішці. Проти мого ретроградного Меркурія та творчої натури її логістика була безсила.