Глава 25. У якій Предислава разом зі спільником Кнутом задумує позбутися князя Святослава.

    Предислава підозріло вдивлялась у примружені Кнутові очі:

   - «Ти добре розумієш про що я кажу?»

  - «Так княгине, я добре розумію про що йдеться, воєвода Претич сказав мені… що князь не повинен повернутися з дніпрових порогів, він повинен там померти…»

 Предислава від несподіванки здригнулася, вона ніколи не говорила цих слів вголос, презирливо поглянула вона на свого посильного: вузька щуряча морда, довгий червоний ніс, вуса, що стирчали у різні боки - він справді нагадував їй пацюка. Він був огидний, зуби були чорні і криві, з рота гидко смерділо. Та тепер вона змушена була вести бесіди і з такою наволоччю. Вона була залежна від цього пацюка і це її сильно гнітило. Бо вона сама себе загнала в пастку, з якої не було виходу. Знудившись сама, без чоловіка, вона знайшла собі розраду з молодим конюшним. Але той виявився базікалом і після чергової їхньої сварки, будучи напідпитку, розказав усім, кого зустрів, що спить з княгинею і в ліжку вона дуже нагадує поліно. І тепер про це знали всі. І якщо Святославові - тепер самодостатньому і владному правителю - було дозволено розважатися з будь-якою рабинею, коли б він того захотів, але те саме не стосувалося її. І Святослав обов'язково покарає її, коли повернеться і справа, скоріше за все, не обійдеться просто вигнанням…

  Тому все виглядало досить зрозуміло та просто - Святослав, що як відомо перезимував під дніпровими порогами, обложений з усіх боків печенігами, ніколи не повинен повернутися.

 Але здійснити це було трохи складніше. Бо єдиний спосіб здійснити це – дуже сильно натиснути на воєводу Свенельда, який мов той вірний пес-охоронець, разом зі своєю дружиною ніколи не полишав князя. Тобто дістатися князя можна було лише через нього, а він мав одне слабке місце - кохану єдину онуку, заради життя та безпеки якої він зробить все, що завгодно. Що ще сприяло змові було те, що у воєводи Претича, що лишився в Києві, були добрі стосунки з ханом Курею ще з часів облоги Києва. Тоді вони обмінялися подарунками і, здається, порозумілися, не дивлячись, що на той час були по різні, ворогуючі сторони… А Кнут був довіреною особою Претича, для нього він влаштовував різні темні справи.

 Предислава взяла себе в руки і трохи переборола огиду:  

 - «Кнуте, ти розумієш, що якщо це не вдасться, то нам всім кінець?» -Кнут широко посміхнувся, наскільки дозволяла його вузька, бридка, вусата, пацюча пика:

 - «Не хочу видатись грубим, але кінець буде лише тобі, княгине! Бо князь не знає мене і ніколи не знатиме, що саме я роблю!»

Від злості Предислава аж зашипіла:

 - «Як ти смієш, зухвалий холопе? Ти розмовляєш з княгинею, матір'ю спадкоємця київського престолу!» - Кнут удав, що не чув усього вищесказаного - «Не ображайся княгине, з усією повагою… але золото потрібне зараз, бо печеніги ласі до нього і без нього взагалі не будуть з нами розмовляти!»

Ковтаючи свою гордість, Предислава вичавила з себе:

 - «Скільки ж потрібно золота?»

 - «Я гадаю, що набитої доверху скрині має вистачити…»

 - «Ти що, ниций смерд, зовсім з глузду з'їхав?» - випалила Предислава - «Де я візьму стільки?»

 - «Мені дуже прикро, та до завтра золото має бути!» - вишкирився Кнут - «Думай княгине, бо крига вже скресла і Святослав незабаром повертатиметься на Русь, і якщо ти справді хочеш його здихатись, то маєш платити!»

 Предислава ображено засопіла:

 - «Скриня золота!» - думала вона - «Але ж це все, що я маю!... Але нехай… зате буду жива і, будучи регентом при синові, швидко все поверну та ще й з відсотками!»

 - «Добре Кнур, чи Кнут, чи як там тебе звати!» - Предислава навмисне перекривила посланцеве ім`я, а потім скривилася…

 - «Без образ, княгине… я просто передаю волю воєводи Претича і кращих київських людей!»

 - «Забирайся Кнуре!» - ще раз навмисно перекрививши ім'я, презирливо вимовила княгиня - «Буде тобі твоє золото, прийдеш завтра о цій годині…»