Епілог

Минуло два роки.

Аня сиділа у своїй кімнаті в батьківському будинку і терпляче чекала коли їй закінчать робити макіяж. Зачіска вже була зроблена.

- Спочатку одягни сукню, а тоді я поправлю колір губ, - на обличчі у візажистки сяяла посмішка. – Поклич подруг, щоб допомогли.

- Ні, мені матусі допоможуть.

- Матусі?

- Так, - Аня рушила до дверей, щоб покликати свою маму і маму Богдана. – Колись бабуся розповідала, що наречену має одягати той, хто має до неї найтепліші почуття і не має ніякого негативу. А хто мене любить більше як мама? І мама Богдана?

- Цікаве повір’я, - знову посміхнулась візажист і спостерігала, як дві мами злагоджено допомагали одягнути сукню нареченій.

Весілля святкували у сільському кафе. На задньому дворі, біля облаштованої арки Богдан у класичному чорному костюмі і білосніжній сорочці чекав Аню.

Він побачив свою наречену під руку з батьком, коли вони рушили алеєю до Богдана. Хлопцю перехопило подих.

Попри те, що вони вже рік були заручені і жили разом у купленій ним двокімнатній квартирі в Києві, він досі не міг повірити, що ця дівчина належить йому.

Батько переклав руку Ані в руку Богдана й змахнув скупу чоловічу сльозу.

Після завершення офіційної частини і всіх привітань розгорнулося веселе сільське застілля…

У багатьох романах все закінчується щасливим весільним святом. А після – все має бути як у казці. Але ж ми чудово розуміємо, що весілля – це лише початок подружнього життя і казка може мати різні варіанти…

Та у них було все необхідне. Богдан разом із Сашком розвивали свій бізнес. Аня після закінчення навчання вже влаштувалася на роботу в досить велику фірму, в якій проходила практику під час навчання.

А найголовніше в них є взаємні почуття, над якими треба постійно працювати, які треба поглиблювати і оберігати від «чорноротих райок»  та їй подібних.

І готових рецептів як це робити немає в жодному підручнику…