Розділ V

Розділ V

Богдан з Сашком сиділи в машині, не наважуючись на якісь дії, а в альтанці щось пішло не так.

- Це хто така? – почувся дівочий верескливий голос. – Ти два роки з нею і одночасно зі мною!

- Та пішла ти! Шалава! Ти думала ожениш мене на собі? Між нами був тільки секс, як і домовлялись, – перейшов на крик Дмитро.

- Та сам пішов, гівнюк, - від альтанки поцокотіли підбори.

В машині хлопці підняли скло і мало не посварились. Богдан рвався піти до Ані, хотів захистити, втішити. Олександр спиняв.

- Вона тебе зараз не почує! Для неї корисно побути одній і зробити висновки про цього Дмитра, - крізь зуби гарчав Олександр, - це може допомогти тобі потім зблизитись з нею.

- Ти розумієш, що їй боляче? – стискав кулаки Богдан. – Я хочу морду набити цьому придурку.

- А ти думаєш Я подарую йому таке відношення до моєї сестри? Ти його бачив? Що вона в ньому знайшла? – не міг заспокоїтись брат.

- Так, я думав, що тут красень, а тут …

- Ага, - підхопив Олександр, - якийсь здохлик, рівний з нею зростом, а гонору! Ти ж чув, він на квартирі живе. Поговорити треба. Не хочу при свідках, бо набрешуть казна чого.

Десь за годину, коли зовсім стемніло з альтанки почали розходитись сп’янілі хлопці й дівчата. Вийшов і Дмитро й посунув у напрямку       дев’ятиповерхівки.

- Ей, ти, ходи но сюди, - Олександр стояв біля ліхтаря, міцно стискаючи щелепи.

- Ти хто такий, що вказувати мені ще будеш? - з гонором фиркнув Дмитро.

- Ти як з моєю сестрою говорив? – Олександр тримав телефон в руках і непомітно набрав сестру. Він хотів, щоб вона почула їх розмову.

-А,.. ти Анькин брат. Як хотів, так і говорив, - Дмитро підійшов ближче, став навпроти хлопців.

Він програвав їм і в зрості, і в статурі, але гонорився ніби був як то кажуть «кум королю і сват міністру». Богдан сплюнув під ноги, руки тримав у кишенях, щоб не натовкти пику мерзоті.

- Слухай, ти, недокавалер, щоб я тебе біля неї більше не бачив, - не зміг змовчати Богдан.

- Що?! Та я якщо захочу, то вона завтра вранці втіхою моєю стане. І ви нічого не зробите. Анька скаржилась, що її вдома не розуміють. А мене вона любить,– Дмитро нахабно сміявся в очі і не чув, як на дзвінок брата відгукнулась дівчина й уже слухала базікання Дмитра. – Вона вже й так мене лиш слухає й далі буде робити, що я їй скажу. От захотів, щоб сьогодні приїхала й вона знайшла спосіб добратися.

Богдан не втримався і врізав по пиці цьому нахабі. Не міг більше слухати як ображають дорогу для нього дівчину. Олександр теж замахнувся, але почув з телефону крик Ані й зупинився.

Потім хлопці розвернулися і подались до Ані в гуртожиток.

Вони просиділи в неї більше ніж годину. Про що вони розмовляли ні Аня, ні хлопці жодного разу навіть між собою не обмовилися.

Наступного дня Дмитро не дочекався Ані, щоб провела його. Він телефонував, писав повідомлення, погрожував, щось обіцяв. Після того як Аня написала, що звернеться в поліцію із заявою про переслідування – зник.

А вже через три дні хлопці зустрічали Аню в Києві.

Протягом місяця, поки дівчина була в Києві на практиці, Богдан взяв на себе роль гіда і знайомив її з містом. Вони багато часу проводили разом, багато спілкувалися, але головні слова Богдан не спішив озвучувати. Боявся, що Аня не почує його. Адже попри все, її очі залишалися сумними. Вона вперше зіткнулася з підлістю і зрадою.

Одного дня Олександр вирішив поговорити з сестрою. Вони сиділи вдвох в кафе на літній терасі.

- Анька, яка ж ти дурепа, - в якусь мить брат скрушно похитав головою. – Тебе кохає такий хлопець, а ти в упор його не помічаєш.

- Ти про кого? – дівчина нерозуміюче підняла на нього очі.

- Про Бодю. Він вже п’ять років за тобою сохне, а ти не бачиш?

- Сашко, не перебільшуй. То він на догоду мамі, мабуть. То ж його мама спить і бачить нас одруженими, - не погодилась вона.

- Нашим і його батькам треба язики повідрізати. А ще тій пащекуватій Райці. Це ж через них ти наперекір пішла. А Бодя терпить і страждає.

- Та ну!

- От тобі й «та ну», - брат легенько взяв її руку в свою. – Я ще не бачив, щоб мужика так крутило. З нього ніби радість вийшла і пішла, а він залишився. Роботою рятується і ми маємо успіхи.

- Я не знаю …

- А тобі і не треба все знати. Ти Богдана не відштовхни від себе. Щоб потім не шкодувати.

- Я зараз жодного хлопця не можу сприймати як потенційного …

- Нареченого? – підхопив Олександр. – Ну не вірю я що ти закохана в того Дмитра була. Це ти хотіла довести нашим батькам, а може й собі, що Бодя для тебе нічого не значить. А він же тобі подобався.

- Так, подобався. Я тобі більше скажу – він моє перше кохання. А потім насмішкуваті вислови наших і його батьків. Мені так образливо було, а мене не чули. А потім ще та Райка, - на очах сестри забриніли сльози. – Мене ніби брудом облили.