Розділ ІІ

Розділ ІІ

П’ять років тому.

Богдан

Вони навчалися в столиці, в престижному ВУЗі разом із братом Ані, поза навчанням підробляли на фірмі. Того літа хлопці, після закінчення четвертого курсу, на тиждень влітку приїхали до батьків.

Коли Богдан зайшов до друга, покликати прогулятись, назустріч з будинку вийшла Аня. Хлопець на мить застиг на місці милуючись дівчиною.

В свої п'ятнадцять незважаючи на підліткову худорлявість, вона уже була красунею. Глибокі сині очі, русяві довгі коси і ямочки на щоках приваблювали погляди багатьох юнаків.

Позаду неї вигулькнув Олександр. Помітивши пришиблений вигляд Богдана, підійшов, обхопив рукою за шию і нагнувся до його вуха.

- Що сподобалась? – пошепки видихнув у вухо друга.

- Не те слово…, - Богданові пересохло в роті. – Вона з якої казки вийшла?

- Тихо, друже. Не лякай мені сестру, вона ще маленька, - в голосі Олександра заклекотіла пересторога.

- Поганої ж ти про мне думки, - криво осміхнувся Богдан. – Я б ніколи собі не дозволив образити твою сестру. Та й я до неї ставився завжди як до сестри, а зараз …,- у хлопця забракло слів.

- Я ж не проти, навіть навпаки, - Олександр серйозно глянув Богданові у вічі. - Тільки дай їй підрости. Притримай свої почуття. Можливо перейде. Та й не нагулявся ще ти, Бодю.

Богдан дотримав слова. Жодним словом не натякав. Не дозволяв собі навіть за руку жартома взяти, щоб не злякати. Тільки поглядом голубив кожного разу, коли її бачив. І вона часто зацікавлено поглядала в його бік.

 Їх батьки помітили симпатію між молодими людьми і вже жартома його батьки почали називати Аню невісткою, а її батьки кликали Богдана зятем. Аня на це і дратувалася, і ображалася, тільки ніхто зі старших всерйоз не сприймав її емоцій.

Підліткове «я сама», клекотіло в грудях і хотілось зробити все навпаки. Навіть навпаки здоровому глузду.

Богдан теж не був у захваті від таких необережних висловів дорослих. Він хвилювався за реакцію Ані, адже по суті, вона ще підліток. Поговорив зі своїми батьками та батьками Ані, а всі лише посміялися.

Але вдарило звідки не чекали.

Того дня мама Ані вибрала велику миску полуниць і попросила доньку віднести матері Богдана, у сусідський двір.

- О, добридень, невісточко, - жартома привіталась жінка з Анею.

- Добридень, - знічено відповіла дівчина, віддала миску і швиденько крутнулась, щоб покинути подвір’я.

А біля хвіртки з’явилася Чорнорота Райка – найбільша пліткарка та злісна сварливиця в селі. (Деколи її поза очі просто називали Чорнорота, через сварливість і вигадування пліток). Зиркнула злим оком на дівчину і скрививши вуста в недобрій посмішці видала:

- Чула, що в невістки ця дівуля набивається до тебе, Василівно, це правда?

Надія Василівна розгублено смикнулася до Ані, навіть руки протягнула в намаганні захистити. А злостивиця продовжувала.

-Ну, звісно. В тебе ж парубок видний, в люди вибивається. А ти Анько, ще молоко мамчине з писка не витерла, а вже рішила хлопцю на шию впасти. Хоч би школу закінчила, - фиркнула з осудом.

Дівчина стояла і намагалася дихати. Її настільки пекло в грудях, що не могла ні вдихнути, ні видихнути. «Невже їх батьки своїми жартами про зятя-невістку ще з кимось поділилися?- майнуло в голові»

Раптово на подвір’ї з’явився Богдан. Хлопець вибіг з будинку, заступив своїм тілом Аню. Він через відкрите вікно почув як незаслужено ображають його звабу. Різко смикнувся до жінки, єхидна усмішка якої стала ще ширшою. Вона звично налаштувалась на сварку.

- Тітко, Раїсо, а хто вас так образив, що ви людей настільки не любите? – голос Богдана був стриманим, але по ньому було видно, що це йому вартує чималих зусиль.

- А за що їх любити? – озвалась миттєво, хоча було видно, що її зачепили слова хлопця.

- А ви хотіли б, щоб до вашої доньки чи онуки таке сказали? – продовжив хлопець.

Райка лупнула очима, відкрила рота наче щось хотіла сказати, а тоді швидко, майже підтюпцем подалася вулицею.

Богдан з матір’ю сіпнулись до Ані, але вона відсахнулась від них і побігла додому. Її розпирала образа на всіх.

Відтоді дівчина почала уникати Богдана, коли він з’являвся вдома і намагалася менше перетинатися з його батьками. Їй було боляче, а почуття до Богдана, наче хто брудом облив. Тому вирішила їх сховати, забути.

Богдан розумів, що сталося, але не знав що робити, на відверту розмову дівчина не йшла. Попросив про допомогу Олександра. Ні брат, ні мама з татом не змогли поговорити на цю тему з нею – вона мовчки вставала і виходила, коли мова стосувалась її й Богдана.

Аня закрилася, почала менше розповідати про себе батькам, радість в очах ніби переполовиненою стала.  

Хлопці поговорили зі своїми батьками, вони припинили свої невдалі жарти, але в поведінці Ані нічого не змінилося. Вона надавала перевагу компанії подружок замість спілкування з братом і його другом.