2-ге видання, доповнене Частина 1. Розділ 1. Вітер пригод

     Вітер, що залітав у відкриту кватирку автобуса, розвивав короткі каштанові локони Б'янки. Вони вперто лізли в очі дівчини, що сміялася, але вона не сердилася. Її мрія здійснилася! Вона, нарешті, їде до історичної Полтави, міста, яке служило їй науковим натхненням останні два роки!

     - Ну що, панянки та панове, ви готові їхати до гостинної України? – весело звернувся до польських студентів водій.

     – Так, – хором закричали молоді люди.

     – Ну, тоді поїхали! – крикнув водій і включив на повну гучність свій улюблений гурт «Селфі»:

     - Вишиваночка-вишиваночка,

     Подивись, яка файна панночка,

     Я тобі своє серце лишила.

     Вишиваночку тобі вишила...

     - Ну що, розумієте? – обернувся водій.

     - Так, - зашуміли поляки і почали підспівувати.

     - От і добре!

    Б'янка Сенсато доклала чимало сил, щоб опинитись зараз у цьому автобусі. У якомусь сенсі, нею рухав не лише науковий інтерес, а й пошук можливих коренів свого роду. Двадцять п'ять років тому мати дівчини – уроджена Катаржина Камінскі, вийшла заміж за італійця Мауріціо Сенсато. І з того часу сім'я по кілька років жила то в Любліні, то в Римі. Але мама розповідала, що в неї одна з прабабусь була українкою і жила в Полтавській губернії. Навіть сама назва «Полтава» зачарувала Б'янку ще в дитинстві. Вона тоді все гадала, як виглядає зараз це місто і невідома Україна взагалі.

     Спочатку вони жили в Любліні, але коли дочка була у старших класах, батькові запропонували роботу у рідному Римі, і сім'я повернулася до Італії. Тут же Б'янка і вступила до Університету Ла Сапієнца на історичний факультет. Красуня та оптимістка за натурою, вона так любила все, пов'язане з минулими епохами, що її не розуміли навіть подруги по факультету. Ну, вивчали вони давню та сучасну історію, але це ж не означає, що треба весь вільний час присвячувати дослідженню архівів чи розкопок. А Б'янка була готова годинами вивчати матеріал, що її зацікавив.

     Дівчина дуже любила історичні розповіді про Польщу та українську Полтаву. І, зрештою, так зацікавилася полтавською тематикою, що її керівник Антоніо Моретті порекомендував їй поспілкуватись із доктором Гжегожем Новаком із Люблінського університету, який довгі роки займався дослідженням українсько-польських взаємин. Б'янка прийшла в захоплення від однієї думки, що в неї є тепер новий привід з'їздити до рідного Любліна. Тому, під час попередніх канікул вона не почала марнувати час, а одразу вирушила до пана Новака.

    Виявилося, що ще з радянських часів Люблін був містом-побратимом її улюбленої Полтави. Тому в університеті Марії Кюрі-Склодовської були давно налагоджені тісні культурні та наукові зв'язки з містом-побратимом.

  Б'янка була взагалі захопленою особистістю, тому тепер натхненно сприймала знайомство з університетом на батьківщині. Крім того, що її рідне місто було гарне старовинними спорудами, а зараз воно славилося тим, що стало університетським містом, де регулярно навчається близько вісімдесяти тисяч студентів.

    Це було місто молодих! Молодь була всюди, не лише у навчальних корпусах. Вистачало студентів і в читалках, і у кафе. І все це ставало місцями розваг та наукових диспутів. Взагалі, у Любліні життя било ключем. Б'янка дивувалася, як вона раніше не помічала тут таку різноманітність життя.

    Тут же, в одному з кафе, вона познайомилася із чудовим хлопцем Даріушем Ожешком. Він також був істориком, мріяв стати археологом і досліджувати Мачу-Пікчу та інші давні пам'ятки Мезоамерики. Того літа хлопець працював разом із командою співробітників Інституту археології, під керівництвом іншого професора, доктора наук пана Анджея Коковського*(*- Реальна особистість, наш сучасник, який знайшов знаменитий скарб). Тим самим, яким було знайдено скарби, відомі під назвою «Скарб із Чермена».

     Звісно, Даріуш зовсім зачарував дівчину. На її факультеті вона поки що не бачила таких ентузіастів своєї справи. До того ж він був гарний і не здавався бабієм!

    Молоді люди захлинаючись, ділилися своїми новими відкриттями історії, а згодом, цілком природно, почали зустрічатися. Її одногрупниці часто заздрили їй, коли бачили пару разом. Високий чорнявий і симпатичний хлопець із зовнішністю середньовічного поета і невисока мила шатенка разом виглядали просто зворушливо, особливо коли йшли, взявшись за руки!

     - Ось пощастило Б'янці! - Якось помітила її приятелька Зоя.

 - Так, гарний хлопець, але тільки без гроша в кишені, - заперечила та одногрупниця, що зустрічалася з господарем ресторану.

 - Нічого страшного, поступово досягнуто всього разом, – запевнила співрозмовницю перша дівчина.

    Її візаві лише зневажливо пирхнула. Вона вважала, що дівчатам слід заводити серйозні стосунки з чоловіками, які вже відбулися, як особистість.

- Зате вони кохають одне одного! - внесла остаточний аргумент у їхню дискусію Зоя.