Вишиванка-оберіг

Матуся сиділа біля вікна й вишивала сорочку. Молилася. Хвилювалася за єдиного сина, який мав залишити батьківський дім, щоб захистити рідну неньку від загарбників.

Сльози текли по щоках, солені, як море, й прозорі, як вранішня роса. Коли мати не встигала їх витерти, величезні краплі падали на білосніжну тканину й залишалися поміж кольорових ниток.

Зітхнула матуся, змінила нитку й, вишиваючи стеблину за стеблиною, прошепотіла:

— Випала тобі, мій рідний, важка доля з ворогами боротися…

Матуся геть змучилась, та не зупинилась й на хвилину, щоб перепочити. На світанку останній хрестик ліг рівно на тканину. Матуся сховала голку із ниткою. Вона подивилася на вишиту сорочку, покликала сина й попросила:

— Завжди одягай перед боєм сорочку. Вона оберіг, який тебе врятує від будь-якої біди.

Почув син матусю. Підійшов до неї та вклонився. Подякував за подарунок й міцно обійняв.

— Ви, матусю, моя люба, не плачте. Не встигнете за мною засумувати, як знову побачите! — пообіцяв він, та материнських сліз було не зупинити. Син взяв матусю за руки, поцілував її долоню й додав: — Ви мене, матусю, навчили Батьківщину любити, цінувати мову, поважати традиції пращурів. Хто, як не я, нашу рідну неньку від ворогів має захищати?

Матуся тяжко зітхнула, допомогла синові одягнути вишиванку-оберіг та міцно його обійняла. Боляче було материнському серцю з сином прощатися, проте вона вірила, що саме її вишиванка-оберіг допоможе синові повернутися додому.

Син зібрався в дорогу, попрощався з матусею та залишив батьківський дім. Матуся чекала на нього, всі сльози виплакала, у вікно дивилася… сподівалася, хоч тінь сина промайне.

І от матуся почула стукіт. Вона вибігла до порогу, відчинила двері і побачила сина у вишитій нею вишиванці. Зношена, вицвіла від сонця, залита дощами й засипана снігом вишиванка-оберіг трималася на ньому. Син міцно обійняв матусю.

— Дякую вам, матусю. Саме вишиванка мене оберігала під час нашої з вами розлуки. Кожного разу вона рятувала від нападів підлих ворогів-загарбників, нагадувала про батьківський дім та вас. І от я повернувся. Ми, матусю, перемогли!

Заплакала матуся від слів сина. Вона була щаслива, що син повернувся додому із перемогою!

Авторка: Інга Квітка.