28

Ви помічали яку чарівну силу має підвіконня? Неважливо: за вікном гарний краєвид чи ні. Головне – сидіти на підвіконні й дивитись у вікно. А ще якщо ви тримаєте горня теплого чаю у руках, то що ще потрібно для гармонії в душі?

Хоча гармонія й не зразу настає, коли сідаєш на підвіконня. Але коли в житті багато турбот, нез’ясованих питань, то саме на такому чарівному місці, бодай на дві хвилини, але ти забуваєш про погане. Ти знаходиш спокій.

За вікном було чути вітер. Типова погода для вересня. Кажуть, що чай з меліси допомагає розслабитись. Саме його заварила собі Марія й рушила до підвіконня. Дівчина трошечки відкрила вікно, щоби відчути осінній запах. Вітер знадвору виявився теплим і приємним. Запах, що вона вдихала, навіював їй спогади про дитинство, про похід на дачу з батьками й подругою, про спечену на вогнищі картоплю. Марія усміхнулась, згадуючи момент, коли з голодним виглядом кусала картоплину, яка виявилась напівсирою. Або ж, коли відгортаючи попіл – не знайшла жодної картоплини, бо всі згоріли. Тоді ці ситуації здавались катастрофами, а зараз – приємними спогадами. Марія підігнула під себе коліна.

«Дивно, як змінюється наше життя», - почала міркувати дівчина. - «Інколи здається, що з тобою трапляються неприємні речі, а вже через п’ять хвилин разом із друзями смієшся над веселою історією. Інколи друзі перестають бути друзями, й ти не спілкуєшся з ними довгий час. А так би хотілось. Я не раз переконувалась в тому, що все, що відбувається з нами – не просто так. На все є свої причини. Буває, що ми самостійно робимо помилки, жаліємо про них, але в результаті отримуємо досвід, і в майбутньому уникаємо справді великих помилок.

Тоді що ж це виходить? Все, що відбувається з нами – на краще?

В мене не раз були малі неприємності в житті, але зазвичай через тиждень-два всі негаразди були позаду, і яскрава стежка стелилась попереду. Я робила висновки, я жила далі.

Я ніколи раніше не стикалась з проблемою, яка триває понад рік, а я не знаю, як її вирішити і як на неї реагувати.

І взагалі, чи існує якась людина на світі, яка знає відповіді на всі питання. Якщо так, то цікаво, як би вона вчинила на моєму місці».

Дівчина згадала одну історію зі свого життя.

Було це декілька років тому. В той день була подібна погода. Також був вітер. Марія вийшла з будинку і вирушила до зупинки, щоб поїхати на пари. Вона майже ніколи нікуди не запізнювалась, а навпаки – завжди розраховувала свій час із запасом. Той день був винятком. В дівчини було обмаль часу, тому вона не могла пропустити своєї маршрутки (яка їде раз на десять хвилин). Дівчина швиденько прибігла на зупинку і стала чекати. З хвилини на хвилину мав приїхати її транспорт. Марія чекала і відчула раптом, що хтось її тягне за праву руку. Обернувшись, вона побачила старенького дідуся, який був дуже низьким на зріст. Йому потрібна була допомога щодо номера автобуса і з якої сторони йому потрібно сідати. Звісно, що Марія не відмовила і люб’язно пояснила все старенькому дідусю. Вона навіть не знервувалась, коли довелося тричі повторювати номер автобуса, адже дідусь чув погано. Але як же ж вона почала нервуватись, коли відвела погляд від дідуся на маршрутку, яка від’їжджала від її зупинки. Це була її маршрутка. Звісно, дівчина намагалась підбігти й жестикулювала, надіючись, що водій її помітить. Але все було марно. Чекати ще десять хвилин? Тепер вона точно запізниться на пару. Марія чекала. Чекала, але навіть через п’ятнадцять хвилин потрібного транспорту не з’явилось. Таке буває, що через технічні неполадки маршрутка може не їхати. Але чому саме зараз? Перед парою, на якій мали опитувати і ставити бали. Чекати ще десять хвилин і прийти на половину пари не було сенсу. Марія була дуже розчарована, адже доведеться пізніше заново все вчити, відпрацьовувати пару або ж готувати додатковий матеріал. Вона не могла зрозуміти, чому так трапилось з нею, адже вона не зробила нікому нічого поганого. Марія попрямувала до свого будинку. Дорогою вона натрапила на велику машину, з якої вівся розпродаж посуду і кухонних приладь. Усе було новим і досить дешевим. Чому б не купити? Марія купила дещо для своєї мами й подруги, які потім раділи подарункам. Як виявилось – той розпродаж тривав тільки дві години, потім машина поїхала на інше місце. А ще - в той день викладачка захворіла, а заміни не знайшлось, тому пари таки не було. Марія тоді подумала, що ми інколи нервуємось через те, що нам щось не вдається, пробуємо ще раз - і знову зазнаємо поразки, а Всесвіт знає краще, де нам потрібно бути й коли саме. Цікаво так все влаштовано в цьому світі. Взагалі, після того випадку дівчина рідко протистояла долі. Так, вона ставила цілі і йшла до них, але якщо з нею траплялись неприємності або щось ішло не так, то вона знала, що насправді все йде за планом, просто не її, а Всесвіту, і все буде добре.

Що тут скажеш? Ви, мабуть, не раз самі переконувались у цьому.

Звісно, бувають винятки. Й інколи безвихідь є безвихіддю. Інколи дуже довго шукаєш сенс, але так і не знаходиш. Тоді ж у тебе є два виходи: опустити руки й чекати промінчик сонця у чорному тунелі або ж взяти себе в руки й протистояти Всесвіту. Пробувати щось змінити до кращого.

Марія просиділа добрих дві години на підвіконні, згадуючи різні історії, які траплялись із нею, і які на перший погляд катастрофічно не вирішувались, але врешті мали дуже хороші наслідки. Чай на дні горнятка був дуже холодним, але дівчина його все-таки допила. Вона справді не знала, як вчинити в ситуації, в якій вона опинилась. Нічого хорошого поки що вона знайти не могла. Єдине, до якого висновку дійшла дівчина, це те, що, мабуть, з нами трапляються погані речі, аби в майбутньому ми були готові прийняти на себе тяжкий удар. Тобто те, що не вбиває нас – робить сильнішими. Або ж з нами трапляються нещастя, і в такий спосіб Бог нас оберігає від чогось гіршого, що вже не станеться. Тобто завжди можна подумати, що могло бути й гірше та усміхнутись проблемі.