Ціна забутого імені

Чезаре дель Альба йшов по віа Ларга, і комір його старого плаща був піднятий так високо, що майже діставав до маківки. Втім, ховатися йому не було потреби. Повз пройшов синьйор Гвіч'ярдіні — людина, з якою Чезаре ще два місяці тому пив вино в таверні біля мосту Санта-Трініта й обговорював майбутнє весілля. Гвіч'ярдіні ковзнув по Чезаре миттєвим, абсолютно порожнім поглядом і закрокував далі.

Небо над Флоренцією сьогодні здавалося налитим важкою, переливистою бронзою. Цей неприродний металевий відтінок, то з'являючись, то зникаючи, невідступно переслідував Італію останні десять років — з самого 1492 року, коли, як сказано в книгах, під час Великого Прориву небесна твердь тріснула і в світ хлинув Ефір. Мудреці у Ватикані іменували його Sanguis primi mundi — Кров'ю Першого Світу, першородною субстанцією творіння, що відгукувалася на людську волю, пристрасті й гріхи. Ефір припинив звичні війни, але приніс щось гірше. Він зробив реальність пластичною.

Ефір не лишає двозначності й недосказаності. Коли в Залі П'ятисот спалахнула політична перебранка, сторони не взялися за мечі. Вони звели Купол Скріму — локальне ментальне поле, всередині якого П'ять Розумів билися силою свого тіла й своєї волі, переписуючи минуле заради перемоги в теперішньому. Батько Чезаре програв той двобій. І реальність змінилася миттєво. Скрім стер саму пам'ять про рід дель Альба, мов чернець, що зіскоблює старий текст, щоб написати новий. Документи в канцелярії тепер стверджували, що їхніх земель ніколи не існувало, родовий особняк належав гільдії сукновалів, а прекрасна Б'янка, наречена Чезаре, тепер була заручена з іншим. У її пам'яті Чезаре просто не існував.

Єдиним, що пов'язувало його зі знищеним минулим, був перстень. Важкий обсидіан у срібній оправі на його вказівному пальці ледь помітно пульсував слабким фіолетовим світлом. Цей перстень, подарунок батька — уламок чистої, застиглої Крові Першого Світу, що утримував розум Чезаре від злиття з новою історією. Він один пам'ятав правду. І ця пам'ять випалювала його зсередини, несучи з собою нестерпну тугу й біль за втраченим.

Палаццо Медічі-Рікарді охоронялося не просто гвардійцями, а кондотьєрами у важких обладунках, інкрустованих ефірними накопичувачами. Прорватися сюди силою було неможливо. Чезаре йшов до цього кроку тижнями, вимінюючи останні крихти родового срібла на фальшиві перепустки й підкуповуючи молодших клерків Банку.

Банк Пам'яті Медічі займав три величезні підземні яруси під Палаццо. Це було найретельніше охоронюване місце у Флоренції, адже Медічі торгували не золотом — вони торгували Істиною. Щоб пройти крізь Перше Коло, Чезаре довелося витримати на вході перевірку «Голками Правди» — ефірними сенсорами, що зчитували рівень його Peccato — міру зануреності в гріховність, перевіряючи, чи не задумує він чогось лихого проти могутніх господарів цього місця. Обсидіановий перстень прийняв на себе ментальний удар, спотворивши ауру Чезаре й дозволивши йому пройти під виглядом боржника-ремісника.

Спустившись на третій, найглибший ярус, Чезаре мов потрапив до собору по той бік реальності. Тут панував вічний холод і пахло озоном та старою шкірою. Замість скринь із монетами вздовж стін у безкінечну темряву ішли велетенські стелажі з чорного ліванського кедру. На них спочивали тисячі, десятки тисяч кришталевих флаконів, скляних реторт і запечатаних свинцем амфор. Усередині них ліниво переливалося «живе срібло» — законсервовані спогади флорентійців.

Тут зберігалось те, що люди віддавали під заставу. Хтось віддавав Банку спогад про свій перший тріумф, щоб отримати кредит на будівництво мануфактури. Хтось закладав пам'ять про покійну матір, аби врятуватися від злиднів. В одному посуді клубився ніжно-рожевий туман дитячого сміху; в іншому, темнішому, масляно лоснилася ртуть передсмертної образи. Усі ці посудини були прив'язані до Золотих Книг — гігантських фоліантів заввишки з людину, де ефірними чорнилами були записані справжні долі людей, вилучені із загального плину історії. Що Медічі робили з усім цим — не знав ніхто у світі.

— Ти прийшов просити, Чезаре? — голос пролунав із напівтемряви в кінці центральної галереї. Він звучав дивно: неживо, рівно, мов вібруюча струна лютні, в якій немає людського тепла.

З тіні ступив Лоренцо Медічі. Людина, яку звали «Пишним», давно перестала бути істотою з плоті й крові. У 1492 році він мав померти від подагри, але Прорив Ефіру змінив усе. Його тіло вбрало в себе величезну силу Ефіру, а алхіміки Медічі замінили його в'янучі органи й тканини холодним, сріблястим ефірним конструктом. Під його блідою, майже прозорою шкірою вени проступали тонкими сяйливими нитками, по яких замість крові текла рідка амальгама.

Лоренцо був одягнений у важку парчеву робу, але вона не могла приховати кутастості його нового тіла. Його пальці, що лежали на оправі Золотої Книги, були ідеально, моторошно симетричні — втілення абсолютної Virtù, Доброчесності, що перемогла природну смерть. Очі Лоренцо не мали зіниць; вони являли собою два гладких дзеркала, в яких відбивалося тьмяне світло ефірних ламп. Він не кліпав. Він дивився на Чезаре як божество, що спостерігає за метушнею мурахи.

— Я прийшов повернути те, що належить мені по праву, — Чезаре стиснув кулаки, відчуваючи, як обсидіан перстня обпікає шкіру пальця, чинячи опір тиску волі правителя. — У ваших книгах мій рід стертий. Але тут… десь тут лежить пам'ять мого батька. Пам'ять про те, ким ми були до того, як Купол Скріму накрив Залу П'ятисот.

Лоренцо ледь помітно всміхнувся. Усмішка вийшла натягнутою, механічною, на обличчі не з'явилося жодної мімічної зморшки. Срібні нитки під шкірою на його шиї спалахнули трохи яскравіше.

— Право на істину — найдорожчий товар у Флоренції, Чезаре, — тихо мовив правитель. З повітря, слухняного до руху його ідеальної руки, зіткався тонкий кришталевий флакон. Усередині нього пульсувала густа фіолетова рідина, точнісінько під колір перстня Чезаре. — Тут спогади твого батька. Варто мені забажати — і завдяки вмісту цього посуду Ефір за стінами палацу знову перепише тканину реальності. Твій дім повернеться. Твої друзі згадають твоє ім'я. Твій рід знову займе місце в Раді. Але… Банк Медічі не видає кредитів під чесне слово. Яка твоя ціна? Ти приніс золото?