Глава 12

- Що ти тут робиш, Шоне? - застогнала Лана.

- Повітрям дихаю. ... Не можна? ... Побачив вас, подумав, Лана ж любить гуляти втрьох. Або я завадив вашому побаченню? - на відміну від шумно дихаючої, готової ось-ось зірватися дівчини, Шон виглядав абсолютно спокійним, хіба що поводив себе злегка зарозуміло. Навіть посміхався, немов ранкового нападу і не було зовсім.

- Який же ти упертий ... кретин! - мотнувши головою, Лана у відчаї відвернулася.

- Лана просто показувала мені місто, - процідив Ной, не зводячи зі свого супротивника настороженого погляду.

- Розслабся чувак, я не збираюся зараз з тобою битися, - недбало кинув йому Шон. - Дивлюся, ти вже очуняв.

- А ти я дивлюся, ще ні.

На руках і обличчі Шона дійсно ще було видно червоні плями.

- Та вже, кохана постаралася. ... Ну, так що, продовжимо екскурсію? Свого часу ми облазили цей парк вздовж та впоперек, тут в траві досі валяються закривавлені дитячі іграшки. Ти пам'ятаєш, Лано, скільки разів ми піднімалися на це колесо?  

Набравши побільше повітря в груди, Лана знову подивилася Шону в очі:

- Чому ти поводишся як ні в чому не бувало? Що ти ще задумав, Шоне?

Перш ніж щось відповісти, поглядом він сказав їй більше:

- А може  я теж хочу провести з тобою цей день, перед тим як плем'я в особі Рема спробує нас знищити! -  сказав Шон, і в його очах розлилося таке знайоме їй почуття.

- Ти ж сказав, що тебе від мене нудить.

- Я сказав саме так? - брова Шона зігнулася як завжди в таких випадках, коли вона перекручувала його слова. - Лана, ти просто уявити собі не можеш, наскільки мені хреново і який я злий на тебе, але це не заважає мені ... ... ти знаєш.

- Навіть не думай, що я залишу тебе з нею наодинці, - нагадав про себе Ной.

- А я не залишу тебе, а вона не залишить нас. Не заморочуйся, мені не звикати до трикутників, - скривився, пирхнувши Шон, в черговий раз окинувши Ноя недоброзичливим поглядом. - Ну що, видеремося на цей пам'ятник смерті?

- Щось мені не хочеться, - пробурмотіла Лана, відчувши задушливий спазм. - Краще вже відвідати кульбаб або твій улюблений склеп з повіями.

- Класна ідея, - якось багатозначно хмикнув Шон, з готовністю попрямувавши стежкою.

- І на кого ж звалили всю цю трагедію? - вирішив втрутитися Ной, щоб хоч якось відволікти Лану від її пригніченого стану.

- У всьому звинуватили головного механіка, посадили бідолаху на електричний стілець і справу закрили, сплативши сім'ям жлобську компенсацію, - відповіла вона, з кожним кроком хмурячись все більше й більше.

- Хочеш, я проведу тебе додому? Відкладемо екскурсію до наступного разу, - м'яко запропонував Ной, бачачи що дівчині не по собі. Але у відповідь вона лише негативно похитала головою, крадькома зиркнувши на Шона, причину її зіпсованого настрою.

- І хто ти у нас такий, що ти за істота? - запитав тим часом Шон, крокуючи поруч з ним пліч-о-пліч.

- А чому тобі дали таке банальне як для індіанця ім'я? - наслідуючи його сарказму, відповів Ной питанням на питання. - Чому не Гострий Кіготь або там ... Той хто крадеться в тіні?

- Шон це скорочено від його імені, яке складно вимовити, - втрутилася Лана, поки Ной не підлив масла у вогонь. - Я собі язика зламала, поки вивчила.

- Тому що коли я нарешті розкрив їм своє повне ім'я - нам було по шістнадцять, і як тільки Лана намагалася його вимовляти, я не витримував і ліз до неї цілуватися, аж надто забавно у неї це виходило, - з властивою йому легкою недбалістю вставив Шон. - Ось так вона і навчилася відразу двом речам: цілуватися з язиком та правильно вимовляти моє ім'я.

Поглянувши на Лану, Ной помітив, що та почервоніла.

- Будемо спілкуватися через Лану? Що ж, так навіть краще, мені теж подобається її голос, завжди його любив, - було схоже, що Шона навіть бадьорить ця обстановка.

- Шоне! - напружені вигукнула Лана.

- Що? - з викликом кинув він.

- Ной знає про мої почуття до тебе, можеш не викаблучуватися.

- Схоже, цьому відчайдушному хлопцеві по барабану, - процідив Шон. - Наш мутант не проти стати твоїм лицарем. Мабуть, ти йому погано пояснила.

- Ідіот тут явно не я, - Ной зупинився, змушуючи зупинитися і їх теж. - Кажуть, почуття проростають з насіння, і кожне насіння любові унікальне. У деяких це розростається в щось прекрасне, у деяких в'яне ледь розквітнувши, а в деяких з цього насіння виростає отруйне та смертоносне почуття. Я зрозумів, що у вас якраз така любов. Вам не можна бути разом, якщо хочете вижити. Твоя любов її нестерпно жахає, Шоне. Любов не може бути важкою ношею, ось тому вона хотіла, щоб ти поїхав. З Дереком їй було легко, з ним їй хотілося посміхатися та мріяти ...

- Ною, не треба, - збліднувши, пробелькотіла Лана.

- Ні, нехай продовжує, - заграв жовнами Шон, піднявши свої вже налиті кров'ю очі.

- Вона зібралася стати на цей шлях Спокути, у відчайдушній спробі щось змінити, але змінюватися повинна не одна вона. В першу чергу змінитися повинен ти, якщо вже ти стверджуєш, що Лана тобі дорога. Мучити і хотіти, не означає любити! - закінчив Ной, готовий якщо знадобиться знову зчепитися в бійці.

- Та ти у нас психолог, трясця твоїй матері. Без року тиждень, а вже експерт. Ти ні чорта про нас не знаєш, - попри все, Шон знову взяв себе в руки. - Вона розповіла те, що тобі можна було почути, але навряд чи присвятила в тонкощі. Як казав мій батько: «навчися бачити, перш ніж відкривати рота». А ти поки що сліпий, Ной Менфрі. Тепер видихни і насолоджуйся цією ексклюзивною прогулянкою, другої такої не буде! - Шон напустив на себе самовдоволений вигляд.

Лана мовчала. Просто слухала їхні кроки, гостро відчуваючи присутність Шона. І не могла повірити, що після всіх тих жахливих подій, після року мук та сліз, він йде поруч. Вона сторопіла, коли Ной почав нести ту нісенітницю, звинувачуючи Шона. Ной би ні за що так не сказав, знай він більше подробиць, що вся проблема якраз і полягала саме в тому, що Шон перестав бути самим собою, одного разу вже змінившись заради неї, і саме ця одержимість стала отруйною.