Глава 4

До того як вона вийшла з дому, Ной вже встиг помчати назад до лісу.

- Тут чудові краєвиди, - з’явився він через час, як ні в чому не бувало крокуючи по стежці до машини. - Я прекрасно розім'яв ноги і навіть зголоднів. Ми можемо їхати?

- Угу, я й так занадто користуюся твоєю добротою. Зола прощатися вже не вийде, так що тобі від неї «бувай».

- Не дуже я їй сподобався, - падаючи за кермо, буркнув Ной. - Вона корінна американка? Характерна зовнішність.

- З племені ері, - знехотя відповіла Лана.

- Ти тепер зобов'язана зі мною пообідати, за те що експлуатувала мене. І відмови я не прийму! - впевнено подивився він на неї своїми дивними очима. - Познайомишся з моїми прийомними батьками. Все-таки сусіди.

- Ні, ні, пробач я не можу! - здавалося, у Лани починається паніка. - Я не можу увійти в той будинок. Там ... занадто багато нагадує ... мені ...

- Зрозуміло. А що крім будинку ви більше ніде не зустрічались? Упевнений, в місті повно місць-табу для тебе, де боляче і важко дихати, - зло кинув Ной. - Чому ти тоді не виїдеш, туди, де не ступала нога твого загиблого хлопця?

- Хто дав тобі право зі мною так розмовляти? - Лана була ошелешена таким зухвалим натиском. - Я тобі нічого не винна і нічим не зобов'язана. Ти мені ніхто! Зупини машину!

- Ага, зараз! - Ной додав газу. – Те, що ти з'їдаєш себе сумом - це неправильно. Те, що боїшся своєї правди - це теж не вірно. Я бачу дівчину з гострим небажанням жити і хочу їй допомогти. Щиро. ... Подати руку. ... Або зловити за комір, - сказав він, принципово дивлячись на дорогу, а не на неї в цей момент.

Лана вражено завмерла, навіть не кліпаючи. Десь по хребту змійкою поповз холодок. Дружба з індіанцями розвинула в ній чутливу інтуїцію та вміння бачити крізь істину. Тепер вона зрозуміла, хто знаходиться поруч з нею. Але заговорити про це з ним вона не наважувалася. Занадто рано було для подібних одкровень. А ще, у неї зовсім не було бажання зберігати ще одну чужу таємницю, впускати цю таємницю в своє життя і підставляти під удар своїх близьких.

- Так і бути, я пообідаю з тобою, - видавила вона, відвернувшись до вікна.

- Ти мене ощасливила, - пожартував Ной. - Ні про що не хочеш мене запитати?

- Ні.

- Тобто, незрозуміле тебе не колише?

- Ага. Не моє діло.

Її навмисне ігнорування його майже зізнання зводило хлопця з розуму. Дівчина все зрозуміла, Ной відчув, як напружилось її тіло, як збилося дихання, але Лана змусила себе відгородитися від фактів. І це був зовсім не страх. Дуже скоро вона вже спокійно, навіть байдуже дивилася у вікно.

Можна було сказати, що заздалегідь приймаючи його таким з усією цією складною низкою трансгенних мутацій - вона не бажала впускати його Ноя в своє життя. Чого він, всупереч їй, хотів.

Ною раптом захотілось змусити цю дівчину подивитися на нього, змусити її побачити його істинну суть, що у нього теж є чутлива душа, що йому вкрай необхідно мати друзів, що він гідний її уваги, що на якомусь там Дереку та Шоні світ клином не зійшовся. І Ной вже чітко усвідомлював, що так просто вона від нього не відбудеться. Він доб'ється її довіри та симпатії. Тому що Лана була першою дівчиною за довгий час, яка йому настільки сподобалася, яку зажадало собі його нетипове людське серце.

Їй знадобилось зібрати в кулак всю свою силу духу, щоб стримати тремтіння, входячи в будинок свого загиблого хлопця. У будинок, з яким було пов'язано стільки щасливих моментів, абсолютно божевільних подій, смутку та сміху. Де все ще залишалася частка Дерека. І де біль втрати все ще завивав по кутах, страшно кривлячи свій чорний рот.

- Лано, це мої прийомні батько та мати. Едгар Менфрі і його дружина Тесс, - Ной представив їй літнього професора і дуже привабливу темношкіру молоду жінку. Ця пара не могла не примусити Лану звернути увагу на величезну різницю в їхньому віці. У неї з язика мало не зірвалося це нескромне питання. Вона ледве змусила себе проявити почуття такту, намагаючись бути ввічливою з цими підозрілими людьми, які всиновили хлопця хамелеона.

І професор, і його молода дружина виглядали збитими з пантелику. Мабуть Ной не попередив їх, що за гостя прийде до них на обід.

- Ми дуже раді познайомитися з тобою ближче, Лано. Минулого разу було стільки розворушених емоцій і то був не дуже підходящий момент, - посміхаючись, мовила Тесс. - Якраз готове моє гаспачо.

- Обожнюю іспанську кухню, - стримано кивнула Лана. - Ви ... тут майже нічого не змінили, - зауважила вона з болем, ковтаючи гострий клубок у горлі.

- Ну, ми збираємося купити нові меблі. Якщо вирішимо осісти тут остаточно, - видно було, що Тесс не проти поговорити. І до Лани прийшло важке усвідомлення того, що сьогодні за обідом ці жадібні до спілкування чужаки просто завалять її питаннями, вимагаючи соковитих подробиць, розворушуючи ті самі емоції.

- Ти дуже вродлива дівчина, Лано, - не вгамовувалася Тесс. - Волосся просто ... золота хмара. Такі витончені риси.

- Дякую, ви теж нічого, - буркнула дівчина, якій було дуже дивно вислуховувати компліменти від жінки. - А що може змусити вас визначитися залишитися тут назавжди?

- О ... деякі фактори, - злегка зам'ялася Тесс, обмінявшись поглядами з професором, який до цих пір не промовив жодного слова. - Ми багато подорожуємо в пошуках ідеального місця, з яким буде гармоніювати душа...

- Вони сподіваються відшукати якихось міфічних створінь, чий укус зможе мене вилікувати, - видав Ной, різко перебиваючи свою прийомну матір.

- Ною!!! - від обурення великі очі Тесс мало не вилізли з орбіт. Але Ной вже загорівся своєю упертістю:

- Професор Менфрі біогенетик, передовий дослідник в області рекомбінантних мутацій. А Тесс ...  у неї ціла купа пристрастей - археологія, історія вимираючих племен, міфологія, психологія. Якось їй на очі попалися відомості, що мовляв десь в Колорадо, в горах ще збереглися залишки деяких індіанських племен, чиї здібності виходять за рамки природного. Вони можуть змінювати свою фізіологію, трансформуючись у тваринну оболонку. Фактично перевертні. Їх ще називають кугуару.