23 глава, Дарина, Андрій

Випуск 

Даринка.

Сьогодні день коли ми нарешті закінчимо навчання у школі; сьогодні у нас випуск. Ввечері ми всі будемо святкувати випуск у ресторані, а зараз офіційна частина. І це востаннє коли ми одягаємо шкільну форму.

На випуск піде вся моя сім’я, бабуся хоч і не була на всіх шкільних заходах, але випуск ніяк пропустити не може. Бо це ж така велика подія. Як вона сказала “Хочу втретє побувати на випускному”. Чому втретє? Тому що спершу її випуск зі школи, після моєї мами, а зараз мій.

Ми всі встали раненько, щоб привести себе до ладу та красивими піти на останній дзвоник. Мама мені з самого ранку зробила красиву зачіску. Сказала, що це ще не вечір, коли ти будеш святкувати випуск, а ранок. Але з красивою зачіскою та макіяжем маєш бути зараз. А я ж просто хотіла собі вирівняти волосся. Після того як одяглась, мама почала мені робити зачіску та розповідати про свій випуск.

— Пам’ятаю свій випуск неначе це було вчора. Я стояла біля своїх однокласниць та цілу офіційну частину ми розмовляли пошепки та сміялись. Нас тоді заспокоювала класна керівничка. Казала, що це не час аби ось так себе вести та все тому подібне.

— А ти щось знаєш про своїх однокласниць, де вони зараз?

— Знаю. Одна одружилась з якимось бізнесменом та поїхала до Італії. Друга, живе у Херсоні простим життям, так би мовити, працює медсестрою у районній лікарні. А, третя — мама тяжко зітхнула — третьої вже немає. Два роки тому загинула в автокатастрофі.

— А де вона жила? В Херсоні?

— Так. Вона була акторкою театру, але, на жаль її вже немає.

— Сумно... цікаво як там Марина зараз? — перевела я тему.

— Спілкувались з нею?

— Так. Вона вчора дзвонила з магазину. Разом обирали їй сукню та туфлі, а після ще й прикраси.

— І як вибрали?

— Угу. Білу сукню... як наречена виглядатиме, от чесно — я почала сміятися. Я ж собі сукню ще купила давно. Перед балом я купила дві сукні, тому одягну ту другу. Вона якраз підійде для випуску.

— Її батьки будуть на випуску?

— Казала, що вони приїдуть сьогодні — я подивилась на годинник — по ідеї вони вже повинні бути дома.

— А Макс як?

— Йому взагалі не пощастило. Він захворів. Лежить третій день та не може встати. Біля нього його мама. А Марина сказала, що прийде до нього зранку... зрадниця.

— А ти б не пішла на випускний, якби Андрій захворів? — чомусь для мене це очікуване питання було. Я до нього вже була готова.

— Не пішла б. Залишилась би з ним. Навіть не думаючи, що це раз у житті буває.

— Хм... я чомусь очікувала таку відповідь. Не здивувала зовсім. У вас такі теплі стосунки. Навіть з Метью таких не було.

— Ти його пам’ятаєш?

— А як же. Я пам’ятаю, як ти йшла на своє перше побачення — сказала мама, а я почервоніла. Мама доробила мені зачіску.

Ми вийшли всі на вулицю, де нас чекав Андрій. Ну, як нас... мене. Батьки подивились на Андрія.

— Андрію, який ти красивий — сказала мама.

— Не такий красивий як Даринка

— Дякую — сказала я. Андрій взяв мене за руку. І ми останній раз пішли у школу. За нами йшли мої батьки, а ще далі йшли Сашко з Тонею та батьки хлопців. А саме мама та тато. Я так зрозуміла, що Настя залишились з Кірою дома.

Ми підійшли до нашого класу, а батьки стали до батьків інших однокласників. Класна керівничка почала говорити хто за ким стоїть, адже ми повинні вийти та пройтись по подвір’ю. Ми з Андрієм йдемо другими, а саме після нашої старости Тані та Матвія. Інна на щастя була десь далеко від нас. Можливо навіть остання. А за нами йде ще один клас. Їх класна керівничка це вчителька з хімії. На її уроках було досить цікаво. У мене є з чим порівнювати, тому скажу одне, що в цій школі найкраще викладали урок хімії. Ми почали виходити та вставати на свої місця. Після директорка сказала декілька слів, про першокласників та й про нас сказати не забула. Всі потім танцювали вальс, окрім нас. Я зі своєю ногою все зіпсувала. Тому ми й не танцювали. Офіційна частина закінчилась швидко. Всі розійшлись по домівках, а нас очікує ще видача атестатів. Ми всі прийшли до мене додому. А тобто мої батьки та Андрій. Його батьки пішли на роботу та й мій тато також. А ввечері вони обіцяли прийти на випуск на видачу атестатів. Мій тато сказав, що постарається бути, але якщо не встигне, то, щоб я не ображалась. Звісно ж я не ображусь, якщо він не прийде. Я все прекрасно розумію, що з роботи не підеш коли захочеш... звісно якщо ти не начальник або директор.

Ми прийшли до нас додому. Мама зразу накрила стіл, бо зранку на стільки швидко збирались, що навіть не поснідали. Сьогодні як і завжди мама замовила сирники. Вони звичайно до нашого приходу стали холодними, але ж їх можна розігріти. Тож мама їх розігріла, поставила на стіл сметану та мед, а також зробила усім чай. А саме чорний чай, ось тільки бабусі зробила чай зі збором трав, таких як ромашка, м’ята та меліса. Ми всі почали їсти та обговорювати наш майбутній випуск. Як хто навчався та у кого будуть срібні чи то золоті медалі. Я знаю, що у мене буде золота медаль, а про всіх інших не знаю. В Андрія й близько цієї медалі не буде.

Поївши, мама переробила мені зачіску, яка буде більш підходити до мого образу. Андрій весь час спостерігав над цим та ми ще плюс й розмовляли. Виявляється, що Тоня ніяк не зможе бути на випуску, на святковій частині, бо батьки її заберуть відразу у село. Їй це не сподобалось, але що зробиш. А Сашко поїде з нею. Він сказав, що Тоня хоче його познайомити з дідусем. Я зрозуміла, що стосунки Сашка та Тоні дуже міцні, якщо вони зустрічаються ще з восьмого класу. А після ще й в один інститут вступати будуть. Ми ж з Андрієм теж вирішили вступати один інститут, хочемо взагалі поїхати до Києва, щоб навчатись там. Спеціальність вибрали яка підходить для нас обох та й так само подобається. Андрій за цей час добре вивчив хімію та біологію. І взагалі всі предмети які треба буде для того, щоб вчитися на лікаря. Тому ми хочемо вступити в інститут Богомольця. Сподіваюсь у нас це вийде. Батьки нас повністю підтримують у нашому виборі професії та не проти аби ми поїхали у Київ. Тим більше у мене там є друзі та й саме місто я знаю добре. Марина нас вже з нетерпінням чекає у себе.