19 глава, Дарина

Змагання

Два тижні потому.

Даринка.

Тиждень тому, коли розмовляла з Мариною, то дізналась таке цікавеньке. Річ у тім, що завтра змагання з баскетболу між командою зі Львова та командою з Києва. І як я й думала, що це команда буде в якій грає Макс. Мало того, що він там грає, так він ще плюс капітан команди. Ми з Мариною так сміялись через це, але зрозуміло, що вболівати ми будемо за різні команди... як же весело виходить чи не так?
Сьогодні зранку приїхала Марина, сказала, що хоче подивитись гру наживо, а не онлайн з моїми коментарями. А я коментувала б напевно цікаво. Марина приїхала рівно о восьмій годині ранку, як й минулого разу я приїхала з татом забирати Марину з вокзалу. Тільки в той раз з нею був Макс, але зараз він їде зі своєю командою, а подруга окремо. Марина вже у Львові, а Макс ще їде.

Тато привіз нас додому, а сам поїхав на роботу, бо зараз лише п’ятниця. Сьогодні я вирішила в школу не йти, бо в принципі ми нічого такого серйозного не робимо. Ми лише повторюємо матеріал, який вивчили та й все. Андрій сьогодні в школу теж вирішив не йти, але на відмінну від мене буде не гуляти, а щось робити дома. Він сказав, що посидить трохи з Кірою, а після піде на тренування.

Ми з Мариною зайшли у квартиру. З кухні доносяться запах їжі, що так й хочеться швидше туди зайти та подивитись, що ж такого смачненького приготувала мама.

Нас зустріли мама з бабусею, які в цю хвилину вийшли у коридор.

— О, дівчатка вже приїхали. Давайте, знімайте з себе верхній одяг та гайда на кухню снідати — сказала мама та пішла на кухню, бабуся пішла за нею. А ми з Мариною почали знімати з себе верхній одяг. Зараз березень та теплий одяг треба ще носити, адже погода непередбачувана. Сьогодні вітряно та обіцяють дощ. А вчора було взагалі на термометрі -2 градуси. Погода така не стабільна, що просто жах.

Ми з Мариною помили руки та зразу пішли на кухню. На кухні вже накритий стіл на чотирьох. А саме стоять тарілки, та чашки. А посеред столу велика тарілка з сирниками та ягодами. Звідки мама взяла ягоди в таку пору року я не розумію, бо мої батьки купують лише сезонні фрукти, овочі, ягоди, а тут така несподіванка. І звісно ж біля цієї тарілки стоїть чайник у якому чай.

Ми всі сіли за стіл, поклали у тарілки сирники, бабуся всім налила чай. Ми почали їсти. Ну, звісно ж Марині влаштували допит. Ну, куди ж без нього?

— Як доїхала?

— Добре, в цей раз у купе були спокійні сусіди... ну, як спокійні. Якась пара з дитиною, а саме хлопчиком чотирьох років. Такий милий, веселий ми майже весь вечір з ним грались

— Пощастило в цей раз — сказала я.

— Це так, сподіваюсь назад дорога також буде легкою

— А коли повертаєшся?

— У неділю рано зранку відправлення. Якщо я не помиляюсь, то о 5:05 відправлення. Уроки в понеділок не пропущу

— До речі, а як навчання?

— Нормально, потрохи готуємось до випуску. Вже почали тренуватись, танцювати вальс

— О, ми теж почнемо підготовку з понеділка. Я з Андрієм будемо танцювати — я посміхнулась на всі свої тридцять два. Не дивлячись, що у нас різниця у зрості ми будемо танцювати разом. Ні мене, ні Андрія це не зупинило, хоча Зоя Павлівна хотіла нас поставити танцювати з іншими учнями. Я сказала, що буду танцювати або з Андрієм або ж не буду взагалі. Андрій мене в цьому підтримав. І художній керівничці нічого не залишалось, окрім як погодитись. У Марини партнер по танцю теж гарний. Найрозумніший хлопець у нашому класі, точніше у класі в якому я вчилась до переїзду. І його звати Давид. Чесно, я цьому хлопцю подобалась, та ось він мені не дуже. Ні, з ним було дуже приємно спілкуватись, бо знається на багатьох речах як і я та щоб мати з ним стосунки, то ні.

Після смачного сніданку ми з Мариною зайшли у мою кімнату. Марина захотіла освіжитись після дороги, тому взяла все необхідне та пішла у душ. Я ж залишилась у своїй кімнаті. Взяла телефон у руки, бо почула вібрацію. Це написав Андрій.

“Привіт. Ну, що зустріла Марину?”

“Так. Ми вже й поснідати встигли. Що робиш?”

“Та нічого особливого. Сестра пішла з донькою на прогулянку, тому дома поки що спокійно. Вирішив відпочити та й тобі написав. А ви чим будете займатись?”

“Приємно. Не знаю, може погуляємо десь, або ж дома посидимо фільм якийсь подивимось”

“Зрозуміло. А мені через сорок хвилин треба буде виходити на тренування. Може ввечері зустрінемось?”

“Можна, та я буду з Мариною”

“Добре. Цікаво з нею буде ще поговорити. О п’ятій зустрінемось?”

“Домовились”

“Чекатиму вас біля твого під’їзду о п’ятій”

У кімнату через десять хвилин зайшла Марина. Я сказала, що зустрінемось з Андрієм о п’ятій вечора. І Марина сказала, що до п’ятої ми побудемо дома, щоб набратися сил аби погуляти. Тому ми зручно всілися на ліжко, я взяла ноутбук та включила фільм, який хотіли подивитись разом з Мариною... і ось настав момент коли у нас виявився час подивитись його.

Вечір. У компанії подруги день минув швидко. Ми встигли подивитися фільм, приготувати разом торт. Я сказала мамі, що ми хочемо чогось смачненького, що трохи зіпсує нам фігуру, мама дозволила на декілька годин зайняти кухню. Тому ми пішли у магазин, купили потрібні нам інгредієнти та зробили торт, а саме наполеон. Це наш з Мариною улюблений торт, і ми його вже багато разів робили разом. Я як завжди робила тісто та коржі, а Марина робила крем. У мене після цих коржів такі синці на руках, що таке відчуття ніби з кимось билася. Та воно цього варте, бо нагородою є торт. Ми вирішили його з’їсти після перемоги якоїсь команди, адже наші хлопці грають у різних командах. Ми це з Мариною теж обговорювали. І вона сказала, що порадіє за того хто переможе, я ж такої думки.

Зустрівшись з Андрієм, ми гуляли парком, після зайшли у кав’ярню та випили по чашці какао, щоб зігрітись. А після розійшлись по домівках. Коли ми прощались, то Марина не могла перестати на нас дивитись, а мені від цього чомусь було ніяково. І питання, чому?