18 глава, Дарина, Андрій

Концерт

День весни.

Даринка.

Сьогодні вже концерт у школі до дня весни. Готувались ми до концерту та пропустили багато уроків. Що вчителів це дратувала. Мені й самій це не подобалось та що поробиш. Ми навіть після уроків залишались, щоб написати ту чи іншу контрольну, чи то самостійну роботу, адже ми їх теж пропускали. Але це нічого, бо дуже цікаво було організовувати свято. Та й з контрольними та самостійними роботами проблем не було. Все здавала на високий бал. Андрій теж намагався отримувати хороші оцінки. Ми кожен вечір без виключень робили домашнє завдання. Декілька разів по відеодзвінку, а весь інший час у мене дома. Тепер Андрій так само як Сашко, дома рідко ночує. Їх племінниця зовсім нікому не дає засумувати. Андрій разів десять, мабуть, залишався після школи на декілька годин з племінницею, щоб сестра відпочила. Я до речі, познайомилась з його сім’єю... довелося. Як це було? Ми з Андрієм прийшли до нього аби він взяв все що треба, щоб піти до мене. А дома якраз були всі, тому ми випили чаю та поїли тістечка і таким чином познайомилась з батьками та сестрою Андрія. Ще вдалось декілька хвилин потримати Кіру на руках. Вона така мила дівчинка. І звичайно ж капризуля ще та. Сім’я однокласника дуже цікава, адже вони всі такі різні. Мама завжди посміхається, її до речі звати Лілія. Тато видався мені суворим, за нашу розмову він лише раз посміхнувся. І його звати Максим. До речі, мою маму, ніколи не називала її ім’я. Її звати Поліна, а бабусю Юлія. Ну, а тата звати Влад. Ось такі у нас батьки з Андрієм.

Сьогодні ми прийшли у школу раненько. О восьмій вже були у школі, бо об одинадцятій вже саме свято почнеться. Актова зала вже прикрашена, різними гелевими кульками. На стіні висить стрічка з написом “День весни”. А також багато різних прикрас на стінах і звичайно живі квіти стоять у вазах на сцені.

Дев’ятикласники заносять додаткові стільці у залу, Андрій в цей час дивиться на це та командує, куди та який стілець ставити.

— Несіть останній стілець на перший ряд — сказав він, а після подивився на мене. Ну, я відчула його погляд на собі, бо повернута була до сцени та читала свої репліки. Їх так багато, що запам’ятати важко, добре, що є можливість читати. У сценарії є виступи першокласників. Такі милі дітки. Деякі з них забували слова на репетиціях та починали плакати. Я з Інною їх заспокоювали. З кожною репетицією вони все менше й менше забувають слова. А на “генеральній” репетиції, то взагалі всі все добре розповідали та ніхто не забув свої слова. Сподіваюсь, що і на самому святі також буде як на останній репетиції.

Якщо бути чесною, то це мій перший такий виступ на сцені у школі. Я ніколи не брала участі ні в організації свят, ні у виступах. Моє місце завжди було у залі. А зараз я просто захотіла спробувати себе у цьому. А, що така можливість є останньою у школі. Я так розумію, що окрім цього свята буде тільки випуск. До речі, я з Андрієм будемо танцювати вальс разом. Нам навіть не треба було обирати партнера по танцю, адже й так все було зрозуміло. І для однокласників та для вчителів також. Та, що там, вся школа знає, що ми зустрічаємось... просто так вийшло, що дізнались всі. Тільки одна особа не може в це повірити. Ну, як завжди буде хтось один кому це подобатись аж ніяк не буде. Думаю, її ім’я називати не треба, бо і так зрозуміло, що то за дівчина.

Андрій підійшов до мене та обійняв мене.

— Читаєш сценарій?

— Мг, тут так багато всього, що очі розбігаються

— Тому я ніколи не був ведучим. Мені краще організовувати, ніж виступати

— Так от чому ти відмовився — я повернулась до нього та подивилась йому прямо в очі — ти боїшся сцени?

— Ні. Просто сцена це не моє. З дитячого садочка це стало зрозуміло. Коли були якісь свята, то або вірш забуду, або ж слова пісні. А якщо особистий номер був, то це взагалі був жах — Андрій почав сміятися.

— Зрозуміло — я закрила теку в якій лежать ці папери та поклала її на сцену. В Андрія видалась можливість мене поцілувати. І як тільки но він мене поцілував до нас підійшли Інна та Матвій. Інна буде сидіти з Андрієм та все контролювати. А я з Матвієм на сцені будемо ведучими, а хотілося б, щоб біля мене на сцені був Андрій. За декілька хвилин до нас також підійшла художня керівниця цього свята.

— У нас все готове?

— Так. Стільці стоять як треба, зала прикрашена. Всі, хто буде виступати вже за кулісами

— Добре, тоді зараз невеличка репетиція декількох номерів. А вже через півтори години будуть приходити глядачі. До речі, ваші батьки прийдуть?

— Мої так. Вони спеціально відпросились з роботи — сказав Матвій.

— Мої не в змозі прийти. Та по суті я не виступаю

— А у мене прийде лише мама — на свято і справді прийде лише мама, бо бабуся сказала, що не хоче йти. Купу відмазок знайшла. А це саме: я не дуже добре себе почуваю, на вулиці холодно, не хочу виходити з квартири і це ще не все.

Почався концерт. Я з Матвієм вийшли на сцену. До речі, наші костюми для цього свята вигадувати не треба було. Ми з ним просто були в офіційних костюмах, а по простому у шкільній формі.

— Доброго ранку, шановні глядачі, батьки та учні. Ми раді бачити вас на нашому святі весни. Сьогодні ви побачите багато цікавинок, які підготували вам учні цієї школи — сказав Матвій.

— Це так, але чому ти так офіційно почав таке свято? — я звернулася до нього із запитанням.

— Офіційно? Вчителі завжди починають свої уроки саме такими офіційними словами

— Але ж ми не на уроці. У нас взагалі свято, ти що забув?

— Точно, а я дійсно про це забув, що сьогодні свято весни. Тож як починати будемо?

— Пропоную почати концерт з віршиків двох прекрасних дівчат першого класу Тетянки та Оксанки

— Хороша ідея. Тож ми дівчатка вас чекаємо — на сцену вийшли дві дівчинки, а ми в цей час спустились зі сцени. Ось так туди сюди нам треба буде ходити багато разів. Та, що там я за час репетиції туди сюди походила, ноги собі накачати встигла, що спортзали не треба.