16 глава, Андрій, Дарина

Початок нового семестру

Перший день після канікул.

Андрій.

Канікули пролетіли, що й помітити не встиг. Ці два тижні були неймовірні. З найпершого дня канікул я вже зустрічаюсь з Дариною. І мені цікаво, як на це відреагують наші однокласники. Вони знають вже давно, що я з нею проводжу багато часу разом. Можливо дехто вважає нас вже парою, але то було не так. А зараз саме так і є. Ще ці канікули запам’ятаються святом Нового Року та моїм днем народженням, адже на них була присутня Даринка. Ми коли зустрічались після Нового Року, то я двічі залишався у неї ночувати. Спали в одному ліжку, правда під різними ковдрами, але нам ніхто нічого поганого не сказав. Тато Дарини до мене добре поставився. Сказав, що йому приємно зі мною познайомитись і все в такому дусі. Правда при знайомстві він мені влаштував справжній допит. А саме де я живу, з ким живу. Я розповів все, що тільки можна. Тепер батьки моєї дівчини та однокласниці раді мене бачити у гостях. Думаю, що я не раз залишусь ночувати у Даринки. Особливо перед контрольними роботами, бо у мене дома виспатись не вийде.

Сьогодні перший день після канікул та першим уроком у нас буде історія України, де ми будемо презентувати наші роботи у парі. Я з Інною довго робили цю роботу, бо в Інни то одне, то інше. Тому я не знаю на скільки добре все пройде. Знаю, що Дарина з нашим однокласником робили презентацію та вчили все що можна довго. На канікулах вони ще тричі розмовляли онлайн, бо однокласник був за містом й зустрітись з ним було неможливо. Я зустрів Даринку біля її під’їзду, ми разом пішли у школу. Снігу вже немає та не має льоду під ногами, тому йти комфортно. Ми йшли та розмовляли про початок нового семестру, останнього в цьому році та й взагалі останнього. Аж не віриться, що він останній, а після екзамени та випуск.

Ми дійшли до школи та зайшли на територію. І раптом позаду почули голос однокласника.

— Дарино, почекай — ми зупинились — вибачте, що перериваю вашу ідилію, але мені треба поговорити з Дариною

— Про що говорити будемо?

— Про історію України. У нас все ж готово?

— Флешка з презентацією у мене. У тебе повинні бути роздруківки

— Вони у мене є

— Тоді все готово — Дарина посміхнулась. Однокласник швидким темпом пішов у будівлю школи. А ми не поспішаючи, пішли до будівлі.

— Цікаво, Інна взяла все, що треба?

— Ти не впевнений у своїй презентації?

— Чесно, то ні. Ми не так добре готувались, як ви. Сподіваюсь Інна нічого не забуде. Бо якщо забуде, то буде біда

Ми зайшли у клас історії вже коли продзвенів дзвоник. Вчителька зайшла за нами, тому ми швидко підійшли до парти та сіли.

- Добро ранку всім. Сподіваюсь після цих канікул ви набрались сил та будете вчитись ще краще. Що ж почнімо з презентацій. Часу, щоб підготуватись було більш ніж достатньо. Першими вийдуть зі своєю презентацією Андрій... — і тут я вже почав хвилюватись, адже не побачив у класі Інну — та Дарина — фух, це не я. Дарина з однокласником вийшли до дошки. Дарина почала розповідати доповідь, Андрій тим часом гортав слайди. Ну, й звісно ж легку роботу на себе взяв. А роботу вони зробили добре, якісно, так би мовити. За п’ять хвилин вони закінчили свою доповідь та презентацію. Вчителька подивилась на них.

— Не скажу, що я здивована. Ви молодці, добре підготувались. І тобі Андрію й тобі Дарина, ставлю по одинадцять балів. Вони повернулись за парти із задоволеними обличчями. Дарина сіла та видихнула, а ось мені розслаблятись не варто, адже Інни в класі немає. Вчителька покликала наступну пару до дошки. Однокласники почали розповідати та показувати презентацію. І раптом двері класу відчинились, у клас зайшла Інна. Вона зразу побачила мене, тому непомітно помахала рукою. Інна сіла за парту, а після мені на телефон прийшло повідомлення від неї. “Забула дома флешку, тому треба було йти назад. Про нас ще не питали?” 8:43

Я відповів їй на повідомлення “Зрозуміло. Добре, що ти вже тут. Ні, не питали, але зараз можуть запитати”8:44

І справді після цієї пари до дошки вийшли ми. Я почав розповідати, а Інна тим часом перегортати слайди. На щастя все пройшло добре, нам поставили по десятці. Але вчителька сказала, що це з авансом, адже по суті робота зроблена на дев’ять балів. Та я й так радий.

Минув урок, звісно не всі встигли розповісти свої доповіді, тому продовжимо на наступному уроці, а саме у четвер. Я навіть не знаю кому пощастило більше нам, які вже здали свої роботи чи тим хто ще не здали свої роботи. У них ще є час аби покращити свою розповідь та отримати оцінку кращу.

Наступним уроком у нас йде алгебра. Перерва між уроками пролетіла. Ми з Дариною встигли лише поговорити про наші розповіді по історії України та перейти у клас алгебри. Урок почався з монологу класної керівнички.

— Вітаю всіх з першим днем навчання після зимових канікул. У мене є для вас цікава новина. Вона полягає у тому, що у нас у березні буде концерт до дня весни. І нам потрібні організатори, а точніше помічники. Минулого року це були Андрій та Інна. У цьому році хтось хоче стати помічниками?

— Я — сказав не задумуючись я. А, що буде знову цікаво, особливо якщо до мене приєднається Даринка.

— Добре, ще двох треба

— Я теж можу — сказала Дарина

— І я — руку підняла Інна

— Добре. Тобто Андрій, Дарина та Інна. Підійдіть після цього уроку в актовий зал там на вас чекатиме Зоя Павлівна — щоб ви розуміли, це художній керівник у нашій школі. Дуже приємна жінка. Їй десь під шістдесят років, а така цікава. Вона цікавиться всім новим технологіям, намагається розібратись у всьому новому. Тому й просить помічників. Ось тільки чому у цьому році аж три, я не розумію.

Урок пройшов як завжди нудно. Вчителька пояснювала нову тему, щось ще казала про екзамени, які у нас будуть в кінці цього семестру, адже скоро випуск. Ми втрьох підійшли до нашого художнього керівника, Зої Павлівни. Вона як завжди посміхається. В цей момент коли ми до неї підійшли, вона розмовляла з учнями молодших класів. Побачивши нас, Зоя Павлівна їх відпустила.