12 глава, Дарина

Баскетбол

Даринка.

День сьогодні у мене пройшов чудово. Весь день з Андрієм гуляла це так було класно, що не хотіла, щоб це побачення закінчувалось. Ми довго стояли біля мого під’їзду розмовляли, прощались, так би мовити. На кінець нашого побачення Андрій знову мене поцілував. Ці поцілунки неначе гріли мою душу та тіло. Вони як вогонь обпалював мої губи й тим самим гріли мене. А також Андрій мене обійняв дуже ніжно, ці обійми були наповнені любов’ю. Я в них відчула себе захищеною. Я сподіваюсь, що вони ніколи не зміняться. Що ці обійми будуть у нас все наше життя.

Я зайшла у квартиру батьки та бабуся сиділи на кухні, вечеряли. Я зняла з себе курточку та чоботи та пройшла на кухню.

— Всім привіт та смачного

— Будеш з нами їсти?

— Ні, я не голодна. А ось чай випити можна — я підійшла до чайника та натиснула на кнопку, щоб вода нагрілась.

— Як побачення пройшло? Де гуляли? — накинувся із запитанням на мене тато.

— У ТРЦ, там так цікаво, магазинчики різні, є кінотеатр, ось тільки цікавих фільмів там не було. Тому ми були у боулінгу. Андрій виявляється добре грає у боулінг — я взяла свою чашку, поклала пакетик зеленого чаю у чашку та налила воду. Води у чайнику було не багато, тому чайник нагрівся швидко.

— Зрозуміло

— І ще ми плануємо завтра зустрітись. Підемо у його секцію баскетболу. Тільки сьогодні дізналась, що у нього таке захоплення. Цікаво подивитись на те як він грає

— Дарино, але у нас з тобою вже є плани на завтрашній день

— Які? — з непорозумінням запитала я.

— Ми вирішили поїхати з тобою до моєї подруги

— Знову без мене все вирішили? Я не хочу їхати. Ти ж знаєш, що мені там не подобається

— Знаю. Та все ж поїхати треба

— Ні. Я з вами нікуди не поїду. Дайте мені хоча б щось зробити не так, як ви запланували. І взагалі, коли ви це вирішили?

— Сьогодні ввечері вона нас запросила

— Якби ви мене попередили, що ми поїдемо до неї я тоді б не домовлялась зустрітись з Андрієм, а так я нічого зі своїх планів не буду змінювати заради вашої подруги — сказала я, взяла чашку з чаєм та пішла у свою кімнату. Ти дивись, вони вирішили за мене все. Завжди так роблять і у мене навіть не питають чи хочу я цього. Раніше я мовчала з приводу цього. Просто була маленька і не мала, скажімо так права голосу та зараз я не хочу мовчати та буду робити так, як я цього хочу! І ніхто та ніщо мене не зупинить робити те, що я захочу. Відберуть кишенькові гроші ну, й нехай. Піду влаштуюсь на роботу, зароблю сама. Мене не налякаєш цим.

Решту вечора я знаходилась у своїй кімнаті, навіть замкнула двері на ключ, щоб ніхто не зайшов. Що я робила? Я дивилась різні відео на YouTube, переписувалась з Мариною. Так, саме переписувалась, бо вона була не дома й у неї не було можливості подзвонити. А після ще почитала книгу. Загалом спати я лягла о дванадцятій. А завтра я все ж зустрінусь з Андрієм.

Ранок у мене почався о дев’ятій. Я вийшла зі своєї кімнати з чашкою у руці. З чашкою у якій був зелений чай. Оскільки я не виходила з кімнати, то чашка так й залишилась стояти на тумбочці всю ніч. Я зайшла на кухню та побачила маму, яка робить сніданок. Це як завжди сирники. Тільки один чи два рази на тиждень сніданок буває інший.

— Добрий ранок, доню — мама зразу звернула на мене увагу. Вона навіть посміхнулась, напевно забула нашу вчорашню розмову.

— Добрий ранок — я позіхнула.

— То як ти поїдеш з нами до моєї подруги? — і все ж вона не забула про розмову.

— О котрій ви збираєтесь їхати?

— На першу дня домовлялись, тому думаю, що о дванадцятій повинні вийти. А, що?

— Я зустрічаюсь з Андрієм о десятій, тому можливо, що після приєднаюсь до вас

— Було б добре — мама посміхнулась та поставила на стіл дві тарілки з сирниками — тоді йди приводь себе до ладу та будемо сідати їсти. Я так розумію, що у тебе година на збори залишилась — не дослухавши до кінця маму, я побігла у ванну кімнату. Коли зачиняла двері, то побачила як йде до ванної тато. А він може зайти у ванну кімнату та просидіти тут пів години, це буває кожного ранку. Тому добре, що я встигла зайти.

Привівши себе до ладу, я зайшла на кухню. Ми з мамою сіли їсти. Вона мені розповіла про свою подругу тітку Зою. До речі, я ж не казала як звати мою маму. Маму звати Поліна, а тата як пам’ятаєте Владислав. Бабусю ж звати Юлія.

Так от, мама розповіла, що її подруга живе у цьому місті, але далеко від нас. Я зрозуміла, що це в ту сторону де знаходиться моя школа, але трохи далі. І я дійсно подумаю, може й приєднаюсь до них. У цієї подруги є син, який мені й не подобається. Коли ми підросли, я з батьками в черговий раз поїхали до них у гості, то цей хлопець до мене приклеївся зі своїм “Ти мені подобаєшся”. Може він вже змінився? Не знаю.

Я зібралась та пішла на зустріч з Андрієм. Він попросив аби я підійшла до його під’їзду. Я біля його будинку вже була, тому дорогу знаю. І що її запам’ятовувати, якщо будинок знаходиться на паралельній вулиці від мого. Я підійшла до будинку, з під’їзду вийшли Андрій, Сашко та Тоня.

— Привіт — сказала я та подивилась на всіх.

— Готова їхати зі мною?

— Ми тільки удвох?

— Так. Сашко з Тонею їдуть у село до дідуся Тоні

— Будемо там час проводити. Якраз сніг випав, на санках покатаємось... як діти — сказала Тоня та почала сміятись

— Не будемо вас затримувати. До того ж нам теж треба йти — сказав Андрій, ми з ними попрощались та пішли до зупинки.

— До секції далеко їхати?

— Чотири зупинки, це близько. Якби погода була краще, то пішли б пішки — Андрій взяв мою руку і так тримаючи руки один одного ми підійшли до зупинки. На диво автобус який нам треба під'їхав зразу. Ми в нього зайшли. В автобусі яблуку не було де впасти. Ми купили квитки, хоча це було важко, адже треба було пройти до апарату, де купують квитки. На наступній зупинці вийшло багато людей, тому я змогла трохи видихнути. Не подобається мені натовпи. Я відчуваю себе не добре, я ніби задихаюсь в їх оточенні.