11 глава, Андрій

Перше побачення

Андрій.

Сьогоднішній вечір перед зимовими канікулами був дуже насиченим та цікавим. Нарешті сьогодні я зібрався з думками та сказав Дарині, що вона мені подобається. І вона відповіла мені взаємністю. І вже завтра ми йдемо з самого ранку гуляти. Думаю, що підемо у торговельно-розважальний центр. Мені подобається один торговельно-розважальний центр, де є все, щоб погуляти. Підемо пограємо там у боулінг та сходимо в кінотеатр. Цікаво, а Даринка колись була у боулінгу?

Даринка сьогодні мала неймовірний вигляд. Сукня як у принцеси, туфлі на підборах. Вона була висока практично як я. Зачіска її це просто щось з чимось, закручене волосся зібране у високий хвостик.

Я прийшов додому. Батьки вже сплять, вони завжди лягають спати рано, бо так вже звикли. А Сашка дома ще немає, мабуть, що не прийде. Він швидше за все залишиться у Тоні. Я пройшов у свою кімнату, роздягнувся та зразу ліг спати. Заснути зразу не зміг, адже коли тільки заплющив очі, то побачив перед собою Дарину. Її блискучі очі, посмішка на всі тридцять два зуби та те як вона на мене дивилась. А дивилась вона на мене з закоханими очима, так само як і я на неї.

Заснув я лише під ранок, навіть не помітив. Прокинувся я через те, що у кімнату зайшов Сашко. Виявляється, що зараз вже дев’ята ранку. А я домовився зустрітися з Даринкою о десятій. Я швидко встав та пішов вмиватися та взагалі збиратися на зустріч з моєю вже дівчиною. Не тільки з однокласницею, подругою, а вже й з дівчиною в яку закоханий.

За десять хвилин як ми повинні зустрітись я вийшов з під’їзду та швидким темпом пішов до будинку Даринки. Вона не дає на себе чекати, тому не хочу, щоб вона чекала мене. Я підійшов до її під’їзду та побачив, що двері відчинились, звідти вийшла Даринка та якийсь чоловік.

— Тебе там вже чекають — сказав чоловік

— Я бачу. До вечора, татусь

— До вечора, сонечко — Даринка посміхаючись підійшла до мене, а той чоловік сів у машину та кудись поїхав.

— Привіт — сказала Даринка

— Привіт, як справи? — я поцілував її у губи.

— У мене все добре. Що робити будемо?

— Я пропоную поїхати у ТРЦ, погуляємо там, бо на вулиці гуляти холодно буде

— Добре, а ТРЦ далеко?

— Далеченько, тому поїдемо на таксі. У той бік їздить лише один автобус, а точніше проїжджає його, тому краще поїхати на таксі. Це й ще швидше буде — ми пішли у сторону, куди повинно під’їхати таксі. Коли ж підійшли, то побачили цю машину, яка нам потрібна. Ми сіли в неї та поїхали. Їхати дійсно далеченько, хвилин сорок та це нічого, адже ми нікуди не поспішаємо.

— Мені вдома треба буде бути о сьомій, максиму о пів на восьму

— Добре

Ми трохи поговорили поки їхали, навіть водій сказав нам декілька слів. Приїхавши у ТРЦ, ми зайшли у приміщення однокласниця зразу зняла курточку, бо сказала, що їй буде жарко. Я зробив те саме, а після роздивився її. Даринка має чудовий вигляд. Чорні джинси, синя кофта, різнокольорова хустинка на шиї, бо кофта не прикриває шию, а також чоботи. І звісно ж маленька сумочка чорного кольору.

— Що робити будемо?

— Пропоную пройтись спочатку по першому поверху. Тут тільки крамнички маленькі, можна зайти подивитись

— А на другому поверсі що є?

— О, там цікавіше. Там ресторанчики, є кінотеатр, а що найцікавіше, то це боулінг. До речі, грала колись?

— Один раз з Мариною були

— Сподобалось грати?

— Так, це цікаво. Правда я весь час кидала шар так, що він не попадав по кеглях. А, ти грав?

— Так, і не раз. Зазвичай ходжу з Сашком та нашими спільними друзями. Я тобі про них розповідав

— Але ще не познайомив — сказала Даринка та подивилась на мене.

— Думаю, що скоро познайомлю вас

Ми підійшли до однієї крамниці з одягом. Я запропонував зайти у неї та подивитись, що саме там продають. Дарина погодилась, сказала, щоб я сьогодні вирішував куди ми йдемо та що будемо робити. Тому ми зайшли у крамницю та пішли дивитись, що у ній продають. Тут виявляється продається не тільки одяг, а ще якісь прикраси по типу браслет з каміння чи то з бісеру. Дарина почала роздивлятися всі ці прикраси. Вона взяла декілька прикрас та почала роздивлятись. Роздивлялась саме браслетик з бісеру жовтого та блакитного кольорів.

— Подобається?

— Так

— Давай я куплю

— Не варто — вона поклала на поличку ці прикраси. Я ж запам’ятав які саме прикраси роздивлялась Дарина. Подумав, що якщо не куплю їй зараз цю прикрасу, то куплю трохи пізніше, щоб вона цього не бачила.

Ми пройшлись ще по декількох крамничках. Всюди були красиві речі, багато футболок які мені сподобались. Дарина навіть три приміряла. На ній вони виглядали неймовірно та у неї знову ж виникла така сама відмазка по типу “Не варто витрачати на це гроші”. Але я краще знаю, що треба, а що ні. І придумаю щось аби їх купити. Бо я вирішив, що куплю одну футболку та той браслетик, який вона роздивлялась хвилин п’ять.

Після прогулянки на першому поверсі, ми піднялись на другий. Спочатку ми вирішили зайти у кінотеатр, подивитись, що там показують. Якщо щось цікаве, то чому б не залишитись та не подивитись. Ми зайшли у хол та подивились на розклад, що там буде йти.

— Нічого цікавого немає — сказала Дарина — ці два я бачила, а жахастики мені не подобаються

— Чому?

— Бо це не цікавий для мене жанр фільмів та й книг також. Після перегляду таких фільмів мене або цілий день трусить, або вночі не сплю

— Зрозуміло. Чесно, мені теж не подобаються жахастики. Тоді ходімо у боулінг, подивлюсь на скільки погано ти граєш — вона з моїх слів почала сміятись.

— Ну зараз побачиш — я взяв Дарину за руку, ми пішли у боулінг. В принципі, ми весь час йдемо тримаючись за руки. До того як поцілувати її я теж хотів ходити з нею ось так. Тільки моя невпевненість мене підводить. Ненавиджу себе за це, але від себе нікуди не втечеш і це буде переслідувати мене все життя... на жаль.