9 глава, Дарина, Андрій

Запрошення на бал

Понеділок.

Даринка.

День вчора був цікавим. Ми гуляли з Андрієм у місті, коли провели друзів. Марина у захваті від міста та концерту. Я сама у захваті від концерту, нарешті побувала на концерті цього гурту. Коли ми гуляли з Мариною містом Андрій та Макс ходили весь час позаду нас та не чули про що ми розмовляємо. Марина сказала, що Андрій красивий хлопець, веселий і взагалі цікавий. Не можу з нею не погодитись, адже вона права. Перед від’їздом Марина запросила нас до неї у гості. Дуже хочу до неї поїхати, але думаю, що не вийде, бо ніхто не відпустить. Батьки ніколи не відпускали мене в інше місто саму, а Марині пощастило, адже батьки її мало контролюють. На скільки я знаю, вони весь час у роз'їздах, то в одному місті то в іншому. А Марина практично весь час дома сама. Її контролює лише жінка з сусідньої квартири. Мене ж звичайно беруть завжди з собою. Я б з радістю залишилась жити у Херсоні під наглядом сусідки, але все складається не так.

Сьогодні вже понеділок, ми з Андрієм, Сашею та Тонею доїхали до школи на автобусі, бо на вулиці не та погода аби ось так йти пішки. Ми за ці три місяці навчання це тільки третій раз як  їдемо у школу, а не йдемо.

Почались уроки, сьогодні у нас повинні бути алгебра на якій повинна бути контрольна, англійська мова, українська література, економіка, фізкультура та географія. Урок алгебри у нас повинен бути першим. Але на диво у клас зайшла вчителька української літератури.

— Добрий ранок, клас. Я бачу, ви здивовані побачити не свого класного керівника. Річ у тім, що у вас сьогодні буде три уроки та лише зі мною. Ваша вчителька захворіла і зараз знаходиться у лікарні. Наступний тиждень математику буде вести Галина Іванівна. А зараз про сьогоднішні три уроки. Вони у нас будуть складатися з трьох частин. Перший урок будемо вчити біографію письменника, другий — читатимемо твір, а третій, я дам вам невелику самостійну роботу про біографію та сам твір цього письменника. Але перед тим як почати я повинна вам сказати ще одне. У кінці грудня, перед канікулами буде свято зими, по простому зимовий бал для учнів одинадцятих класів. Ви повинні прийти з парами. На святі будуть обирати найкращу пару вечора. Хлопці запрошують дівчат. А зараз почнімо урок. Відкриваємо підручник на сторінці сорок три. Починаємо читати біографію письменника, а я зараз прийду — вчителька взяла щось з сумки та вийшла з класу. Я роздивилась клас, всі почали як і сказала вчителька “читати” біографію цього письменника. Ніхто її не читав, а почали розмовляти між собою. На мене подивився Андрій. Напевно хотів щось сказати, але тільки посміхнувся, після почав читати книжку. Я теж почала читати біографію цього письменника. Але в цей час думала, цікаво, а що він хотів мені сказати?

Вчителька зайшла у клас зі стаканчиком запашної кави, запах якої розлетівся класом. Запах був таким, що я теж захотіла випити каву. Поки вчителька підійшла до столу та відкривала журнал на мене подивився Андрій.

— Дарино, як на рахунок того, щоб на перерві сходити у буфет та попити каву?

— Я тільки за — сказала я, а після на нас звернула увагу вчителька. Вона зробила нам зауваження, щоб ми не розмовляли, а читали книгу. І як вона почула нашу розмову, не розумію. На скільки я зрозуміла за весь період часу який я вчусь у школі, то це, що у цієї вчительки хороший слух та зір. Кожного хто розмовляє на уроці чує, а списати на її уроці взагалі неможливо. Тому у всіх оцінки у журналі стоять такі як треба, тобто заслужені.

Урок пройшов швидко, ми розбирали біографію письменника. Ми з Андрієм вийшли з класу та пішли у буфет. Довго йти не довелось, бо клас у нас на другому поверсі, а буфет на першому поверсі та дуже близько від класів. Андрій купив нам каву, ми сіли за вільний столик. Однокласник весь час дивився на мене, що мені аж ніяково стало.

— Щось не так?

— Ні. Все добре — він зробив ковток кави — ...я хотів би запросити тебе на бал. Підеш зі мною?

— Піду — сказала не вагаючись я, адже розумію, що окрім нього мене на бал ніхто не запросить. Чому ніхто не запросить? Тому що ні з ким з хлопців я так добре не спілкуюсь. Мені ніяково підійти та заговорити, тим більше я спілкуюсь з Андрієм. Він і ні на мить не полишає мене одну, а це означає я йому подобаюсь. Тільки він якийсь не впевнений та не може в цьому зізнатися. А я перший крок сама робити не буду.

Ми сидимо за столиком й після моєї фрази ми нічого один одному не сказали. Андрій лише дивиться на мене та посміхається. До нас підійшла Інна та присіла, навіть не спитала дозволу. Вона подивилась на Андрія, удала, що окрім нього за столом ніхто не сидить.

— Андрію, підеш зі мною на бал?

Однокласник подивився на неї здивовано, а мені вже стало зрозуміло якою буде його відповідь, він щойно мене запросив на цей бал, а отже він відповість “ні”.

— Я вже запросив Дарину на бал, тому ні. Знайди собі іншого. А взагалі, якщо ти не бачиш, то ми розмовляємо

— Чомусь я цього не помітила. Ну, добре, піду краще — вона встала зі стільця та пішла.

— Якби ти не запросив мене на бал, то погодився піти з нею?

— До чого це питання?

— Просто цікаво

— Ні. Я б запросив когось іншого, якби тебе не було — він посміхнувся та подивився на годинник, який висить у нього на лівій руці — ...пішли на урок, а то перерва майже закінчилась

Ми зайшли у клас коли продзвенів дзвоник, сіли на свої місця. Вчителька почала щось розповідати про письменника далі, а я думала лише про те, що сказав Андрій. Він ще мені сказав, що якби залишився вибір між Інною та Танею, нашою старостою, то він обрав би Таню. Це ж на скільки йому не подобається Інна? Це просто не зрозуміло, чому він з нею так пристрасно цілувався. Можливо це вона його поцілувала, а він... просто не міг встояти від цього поцілунку. Знову якій дурні думки лізуть у голову.