8 глава, Дарина, Андрій

Друзі та концерт

Субота. Восьма ранку.

Дарина.

Сьогодні я прокинулась о пів на шосту ранку та у гарному настрої. Не важко здогадатись чому, адже так? Сьогодні приїжджає Марина з Максом. Вчора ввечері ми з ними розмовляли, коли вони їхали у потязі. Зв’язок був поганий та все ж поговорити у нас вдалось. Марина вже не дочекається познайомитись з Андрієм. Як вона каже “Я вже хочу якнайшвидше познайомитись з тим, хто тебе проводжає додому”.

Вчора розповіла батькам, що у місто приїжджають Марина з Максом. Я сказала, що хочу їх зустріти, тому тато сказав, що поїде зі мною на вокзал. Це для того, щоб я не їхала сама туди. Хоч ми тут вже живемо четвертий місяць та все одно мене не відпускають далеко одну. І ось я вже привела себе до порядку. Вмилась, зробила собі невимушений макіяж, що роблю дуже рідко, зробила собі зачіску — косу, одяглась у теплу сукню синього кольору. Ми з татом вже вийшли з під’їзду, щоб їхати на вокзал. На вулиці холодно як взимку. Тільки початок листопаду, а температура нижче нуля. Тому ми з татом одяглись тепленько. Вийшли на вулицю. На землі лежить іній, а з носа при видиху пара. Ми сіли у машину та поїхали на вокзал. Марина вже дзвонила, сказала, що вони майже біля Львова. Вже не дочекаюсь аби їх побачити, адже вже скучила за ними.

За пів години ми вже були на вокзалі. Під’їхавши до назначеного місця, ми побачили моїх друзів. Перед тим як вийти я їх роздивилась. Марина має гарний вигляд, але втомлений. Одягнена у сині джинси, білий теплий светр та теплу рожеву жилетку, а на її ногах чоботи. А Макс виглядає як живчик. Він був одягнений у чорні джинси та теплу курточку, а також чоботи. Я вийшла з машини, тато сказав, що почекає нас у машині.

Я підбігла до своїх друзів.

— Привіт, Даринко — Марина дуже міцно мене обійняла. Ми ось так не бачились з кінця липня. Вона випустила мене з обіймів.

— Привіт, як доїхали?

— Весело

— Це без сарказму?

— З ним самим

— А, що сталося?

— Їхали в купе з парою літнього віку. Ну й вони попросили нас аби ми поспали на верхніх поличках

— Вночі діду стало погано. Провідниця буквально ночувала у нашому купе. Сподіваюсь по дорозі назад такого не буде

— Ясно, сідаймо в машину та поїхали до мене. Мама приготувала сніданок, нас чекають — ми сіли в машину.

— О, вітаю, молодь. Як доїхали?

— Та таке — сказала подруга та почала татові розповідати все, що сталося. Тато сказав, що це просто нестерпно, бо люди у дорозі повинні хоча б трохи відпочити. Він просто завжди їздить у відрядження потягом, тому таке чи щось подібне йому знайоме.

Ми приїхали додому. Друзі по черзі прийняли душ. Сказали, що хочуть освіжитись після такої важкої дороги. Після ми поснідали сирниками, а потім пішли у мою кімнату. Марина почала її роздивлятись, а Макс впав на ліжко та закрив очі. Зразу почав відчувати себе як дома. Та в принципі як завжди, тільки-но приходив до мене чи до Марини відчував себе як дома.

— У тебе затишна кімната. Ви ж орендуєте цю квартиру, правильно?

— Так. Батьки не хочуть купувати свою, хоча у Херсонській області у нас все також є будинок в якому ми жили до переїздів. А, що?

— Та просто цікаво. І як надовго ви тут зупинились?

— Хтозна, але хочеться вірити, що залишимось тут назавжди, бо переїзди набридли

— О, дивись, Макс вже заснув — сказала Марина та почала сміятись — а, ми що будемо робити?

— Можемо піти погуляти. А Макс нехай спить. О п’ятій треба буде зустрітися з Андрієм

— Вже чекаю п’ятої години, а зараз дійсно можна погуляти

Ми з Мариною поїхали туди, де я була з Андрієм. Тільки там я була на екскурсії, так би мовити. А ну ще центр. Ми з Мариною домовились перед їх від’їздом погуляти у центрі, а після поїдемо на вокзал.

Гуляючи на тій горі, Марина розповіла, які у неї зараз стосунки з Максом. Я рада, що у них все налагодилось. Вони збираються поступати в один й той самий інститут. Сподіваюсь, що це їх зблизить ще більше. Марина ще розповідала мені про однокласників. Сказала, що вчителі мене часто згадують та не дають їм про мене забути. А як згадують? Згадують тим, що ставлять в приклад “Пам’ятаєте Дарину? Треба рівнятись на неї” і це каже лише класна керівничка. Всі інші вчителі також мене згадують, але іншими словами. А однокласники кажуть, що не забудуть мене взагалі, бо я була там у центрі уваги. Мені з ними приємно було спілкуватись.

В кінці прогулянки ми зайшли випити каву у найближчій кав'ярні. Зігрілися трохи та поїхали додому. Зайшли у квартиру, зняли з себе верхній одяг та зайшли в мою кімнату. Макс досі спить. Він лежить на животі та обіймає подушку.

— Як же він солодко спить — сказала Марина.

— Але розбудити його варто, бо ж на концерт треба їхати. А ще й Андрій написав щойно, що буде через десять хвилин біля мого під’їзду — Марина почала будити Макса, а я взяла речі та пішла переодягатись. Вирішила на концерт одягнути теплу сукню та лосини. Переодяглась та зробила іншу зачіску, я зайшла у свою кімнату. Макс сидить на ліжку, прокидається, а Марина вирішила так само як я, переодягтись. Вона в цей час одягала рожеву кофту.

— Як поспав?

— Добре. У тебе таке м’яке ліжко... взагалі так затишно

— Я знаю. Ну, що нам треба виходити, бо Андрій зараз буде біля під’їзду

Ми швиденько вийшли в коридор, одяглись та вийшли з квартири, а після з під’їзду. І побачили як до нього підходить Андрій.

Він підійшов до нас.

— Привіт — ми обійнялись — Андрію, познайомся це моя подруга, Марина, а це Макс хлопець Марини. А це Андрій, мій однокласник

— Приємно познайомитись — сказав Андрій, а після подивився на мене — готова йти на концерт?

— Так

— Ну, тоді ходімо — він взяв мене під руку, наче ми вже пара. Чи то може в очах Марини хоче показатись добрим. Сподіваюсь, що сьогоднішній вечір пройде цікаво та незабутньо.