7 глава, Дарина, Андрій

Вибачення

Даринка.

Почався урок, я сіла за останню парту. Біля мене ніхто не сидів, тому біля мене сів Андрій, той кого я не можу пробачити. Він навіть не спитав дозволу біля мене сісти. У клас зайшов вчитель. Він подивився на нас.

— Доброго дня. Сідайте — ми сіли, а вчитель продовжив свою промову — у нас урок буде розділений. Перша половина будемо вивчати нову тему, а друга половина буде за п’ятнадцять хвилин до кінця. Будемо робити вулкан з лимона. А зараз відкриваємо підручники на сторінці тридцять один — сказав вчитель. Він почав розповідати нову тему. Я сиджу та записую все, що він пише на дошці та відчуваю, як на мене, дивиться Андрій.

— Що? — запитала пошепки я.

— Хочу з тобою поговорити

— Не зараз. Взагалі-то зараз йде урок — я продовжила слухати вчителя.

Закінчились уроки. Я зі своїм партнером по спільній роботі пішли у бібліотеку. По дорозі до бібліотеки він розповідав мені про свою дівчину, про те, що йому треба буде з нею зустрітися через дві з половиною години. Тому ми вирішили посидіти у бібліотеці не більше ніж годину. Зайшли у бібліотеку, знайшли нам потрібні книжки та почали їх читати та робити нотатки.

За годину ми вийшли з бібліотеки. Однокласник вирішив провести мене до зупинки.

— А, що між вами з Андрієм сталося? Між вами наче чорна кішка пробігла

— І правда волосся у неї чорного кольору... Інна. Вона цілувалась за школою з Андрієм

— А ти все бачила — зробив висновок однокласник.

— Саме так. Він намагався зі мною поговорити, але...

— Він від тебе не відчепиться. Буде за тобою бігати

— Звідки знаєш?

— Проходив він це не один раз, між іншим

— Може розкажеш про нього трішки

— Що саме тебе цікавить?

— У нього є хобі? Ми весь час про моє хобі розмовляємо, а про його все ніяк запитати не можу

— Ну, на скільки я знаю, йому подобається баскетбол, теніс. Загалом йому подобається спорт. А те, що він цілувався з Інною не зважай. Він їй подобається...

— Як це не зважати?

— Подумай логічно, якби вона йому подобалась, він би був з нею, а не проводжав тебе додому. Можливо той поцілунок просто випадковість. І якби ж ти чула, що він про тебе весь час говорить коли ми зустрічаємось

— Він весь час говорить про мене? — зі здивуванням запитала я.

— Так. Ти вислухай його

— Добре — ми підійшли до зупинки та побачили, що до неї вже їде автобус — дякую, що провів. Зустрінемось завтра на уроках

— Нема за що — однокласник посміхнувся. Я зайшла в автобус, він поїхав.

Приїхала на зупинку за п’ятнадцять хвилин та побачила, що на зупинці стоїть Андрій. Він обперся об лавку. Я вийшла з автобуса та подивилась на нього. Він непомітно посміхнувся та підійшов до мене.

— Привіт, я тут тебе вже зачекався

— Навіщо?

— Щоб поговорити з тобою. Ми зараз не в школі, не на уроках, тому можемо спокійно поговорити, заодно проведу тебе додому

— Ну, давай

— Я хочу попросити у тебе вибачення. Вона це спеціально зробила

— Ти їй подобаєшся...

— Так. І цього заперечувати не буду. Але вона мені не подобається

— Правда? — я подивилась йому в очі.

— Правда. І, щоб повністю перед тобою попросити вибачення, пропоную піти на концерт цього гурту — він дістав з кишені два квитки та дав мені. Я на них подивилась та відкрила рота.

— Це ж моя...

— Я знаю

— Звідки?

— А це не важливо

— Я мріяла попасти хоча б раз на їх концерт. Дякую, але нехай квитки будуть у тебе — я обійняла Андрія, віддала квитки. А після подивилась на нього — допомогти тобі з домашнім завданням?

— Якщо не важко — ми підійшли до мого будинку.

— Зідзвонимось через годину — Андрій як завжди мене обійняв. Я зайшла у під’їзд. Андрій мене здивував, квитки на мій улюблений гурт. Я дивилась ціни на ці квитки, то у мене очі на лоб полізли. Один квиток коштував шістсот гривень. Два роки тому коли жила в іншому місті, то там теж виступав цей гурт, я хотіла піти з Мариною, але батьки не те що мені не дали гроші та й не пустили б. Тато сказав “Якби у тебе були квитки на концерт, ти б все-одно не пішла”. Відповідь, як на мене, очевидна. Їм не подобається музика, яку я слухаю. Але зараз їм доведеться мене відпустити інакше я втечу на цей концерт. По-перше, тому що я хочу на ньому побувати хоч раз, а по-друге, квитки вже куплені і я ні копійки не витратила на них.

Я в хорошому настрої зайшла у квартиру. Мене у коридорі вже чекала бабуся. Сьогодні лише вона дома, бо тато на роботі, а у мами якась фотосесія, вона ж фотограф.

— Привіт, як справи? Як уроки пройшли?

— Уроки пройшли добре, хороші оцінки отримала — я почала знімати з себе верхній одяг.

— Ти ж наша розумничка — після бабусиних таких слів мені завжди стає ніяково — ти голодна? Обідати будеш?

— Буду, але у своїй кімнаті, можна?

— Так, я за десять хвилин тобі все принесу

Я пішла у свою кімнату, зняла з себе піджак та впала на ліжко. Як я втомилась, сьогодні були важкі уроки, але й цікаві водночас. Чого тільки коштував урок фізики. Вулкан з лимона це виглядало красиво. Не встигнувши й полежати хвилину, я почула дзвінок мого телефону. Це звісно ж Марина. Вона наче відчуває, що я дома та нічого не роблю. Я відповіла на дзвінок.

— Привіт, подруго. Як у тебе справи?

— У мене все добре — я посміхнулась та зрозуміла яке питання у Марини буде наступним — я помирилась з Андрієм

— Так, це добре. А казала, що ніколи не пробачиш

— То я погарячкувала

— Що він такого зробив, що ти ось так пробачила йому? — зі здивуванням запитала Марина.

— Він подарував квиток на наш з тобою улюблений гурт. Тому у суботу я йду з ним на концерт

— Ого. Ось це так подарунок. До речі, я з Максом теж будемо на цьому концерті. Я ж тоді не потрапила на концерт через Макса, тому він теж так вибачається. Сказав типу, пробач, що ми тоді не пішли на концерт, а після показав чотири квитки на поїзд та на концерт