5 глава, Дарина, Андрій

Прогулянка містом

Даринка.

Поки ми гуляли я змерзла. Погода останні два дні якась не дуже хороша. Вчора взагалі весь день йшов дощ, а сьогодні просто прохолодно. Одяглась я трохи не по погоді. І коли ми чекали таксі, Андрій весь час тримав мої руки та дмухав на них. Це було так мило, що посмішка аж ніяк не сходила з мого обличчя. Андрій також весь час посміхався. Мені щось здається, що я йому подобаюсь, хоча мені це вже сто разів казала Марина як тільки но я починала розмову про Андрія. Вона ще сказала, що він мені теж подобається. І я повинна визнати, що вона не помиляється. Андрій дійсно мені подобається. Він красивий, високий, мужній хлопець у якого неможливо не закохатись. Я впевнена, що у нього вже були якісь стосунки з дівчатами. Що він не був самотнім. Я точно не була самотня. Мої стосунки з хлопцем були недовгими, на жаль. Ми зустрічались з ним три місяці, але останні три тижні були на відстані. Річ у тім, що стосунки на відстані це погана ідея. Я в цьому впевнена на сто відсотків. Саме через це ми й розлучились через три тижні як я сюди переїхала. Мого хлопця звали Метью, по простому Матвій. Але цей хлопець був з Америки. Він народився там та його батьки з України, тому й повернулись сюди. Але через три тижні Метью кинув мене, сказав, що у нього є інша. І що стосунки на відстані йому аж ніяк не подобаються. Тому тепер і я не вірю, що такі стосунки можливі! Хочеться бачити людину біля себе, а не через екран монітору.

Андрій сидить біля мене та дивиться разом зі мною у телефон. Ми шукаємо секцію з повітряної гімнастики. Я вже зробила дві закладки, ми вирішили на цьому зупинитись. Я відкрила першу закладку, ми почали роздивлятись фотографії, дивитись на ціни, бо у мене є ліміт по грошах. Батьки мені дають кишенькові гроші так, щоб я могла оплатити за секцію та взагалі купити собі щось перекусити та на дорогу. Та я ніколи не витрачаю всі гроші.

— Дивись тут нормальна ціна та по фотографіях видно, що повинно все бути добре — сказала я.

— До котрої вони працюють у суботу?

— До шостої.

— А зараз — Андрій подивився на годинник — ще третя, повинні встигнути.

— Хочеш туди поїхати зараз?

— А чому б і ні? Якщо звісно ти не проти.

Я звісно ж погодилась. Ми швиденько допили каву та поїхали на таксі у цю секцію. Їхати далеченько від центру міста, тому на таксі було швидше. Приїхали ми туди за пів години. Виявилось таксист зупинив машину навпроти дверей входу у будівлю. Ми швиденько вийшли з машини та зайшли у приміщення. Нас радо зустріла адміністраторка.

— Доброго дня. Вам щось підказати?

— Я б хотіла записатись на секцію.

— Добре, кажіть ваше повне ім’я.

— Мельниченко Дарина Владиславівна.

— Рік та дата народження.

— 10 травня 2007 рік.

— Добре. А ви будете записуватись? — вона подивилась на Андрія.

— Ні. Я так за компанію прийшов.

— Добре. Я зараз подивлюсь хто з тренерів у нас вільний — вона відійшла від стійки за якою сиділа. Жінки не було хвилин десять. Після вона підійшла — у нас є вільна одна тренерка, її звати Світлана Максимівна. Проходьте до неї. Вона вже вас чекає

— А мені можна у зал?

— Так. Там є лавки, можете посидіти та подивитись — ми зайшли у зал, нас вже чекає жінка. Вигляд має неймовірний, вона струнка брюнетка, спортивний костюм підкреслює її фігуру. Ми з нею привітались. Андрій сів на лавку, я зняла з себе светр та залишилась у футболці. Все ж не дарма її одягла. Тренерка вирішила, що хоче подивитись на мої навички. Я почала залазити на тканину, робити різні рухи. Час від часу дивилась на Андрія. Бачила його вираз обличчя, він був у шоку, обличчя було усміхнене, але й здивоване в той самий момент. Він дивився на мене дуже уважно не зводив очі від мене і ні на секунду. Я закінчила показувати свої навички. Тренерка сказала, що у мене все дуже добре виходить, але є деякі моменти які треба коригувати та взагалі навчатись якихось нових рухів. І я зрозуміла, що вже знайшла секцію з повітряної гімнастики. Ось це буде сюрприз батькам, сподіваюсь вони не будуть проти.

Ми вийшли з будівлі, Андрій тільки тоді зі мною почав говорити.

— Дарино, я у захваті від того як ти робила рухи. Я б так не зміг взагалі.

— Це важко, але роки тренування дають про себе знати.

Ми весь час як їхали додому розмовляли та сміялись. Мені дуже сподобався цей день. Я з однокласником підійшли до мого будинку.

— Дякую тобі за такий чудовий день.

— Це я тобі дякую, що погодилась зі мною погуляти — він підійшов до мене та обійняв мене, що було несподівано, але дуже приємно. Попрощавшись, я зайшла у під’їзд та побігла сходами на третій поверх. На жаль ліфт не працює, а сходи мені взагалі не подобається. Хоча ліфт теж страшний з багатьох причин. А найбільший страх це залишитись з якоюсь незнайомою мені людиною у ліфті, якщо він застрягне десь посеред поверхів. Я зайшла у квартиру, у ній звичайно тиша, бо нікого немає. Це добре, бо ніхто не буде лізти до мене з питаннями по типу “Як погуляла?” Це питання буде від Маринки, якщо ми будемо з нею говорити. Я думаю їй подзвонити через пів години тим більше вона чекає на мій дзвінок.

Я переодягнулась, після зробила собі чай та пішла у свою кімнату. Поставила чай на тумбочку та просто впала на ліжко. Який же насичений сьогодні день вийшов. Прогулянка на гору, після кав’ярня та ще плюс до цього секція з повітряної гімнастики. Андрій зробив мій день. А зараз лише відпочинок. Я закрила очі та не помітила як заснула.

Прокинулась я через гучний телефонний дзвінок. Сівши, протерла очі, а тільки після цього подивилась на телефон. Знову це усміхнене обличчя подруги. Я взяла слухавку.

— Привіт, як день пройшов? Гуляла з Андрієм? — налетіла з питаннями однокласниця.

— Так — я посміхнулась на всі свої тридцять два зуби.

— Де гуляли?

— Ходили на гору, там було багато туристів, у нас з’явилась спільна фотографія.