Крізь терні до перших променів

Тиша в кімнаті була такою щільною, що її, здавалося, можна було торкнутися пальцями. Грід сидів на підлозі біля крісла Ілени, боячись ворухнутися. Куля — Серце Вогнища — лежала на килимі, безжиттєва й тьмяна, як звичайний річковий камінь.

Грід чекав, що зараз у двері увірвуться люди з Третьої вулиці. Ті, заради кого він пішов на цей злочин. Вони мали б вимагати тепла, кричати, проклинати…

Але місто мовчало. Сніг за вікном падав вертикально, важкими пластівцями, засипаючи звуки й надії.

Грід підвів голову й подивився на руки Ілени. Вона здавалася сплячою, але це був той самий сон, від якого не пробуджують навіть поцілунки.

— Я думав, світ тримається на справедливості, — прохрипів він у порожнечу кімнати. — Я думав, якщо в одного багато, а в інших нічого — це помилка.

Він згадав, як Ілена колись казала: «Магія не підкорюється арифметиці, Гріде. Вона підкорюється співзвуччю». Тепер він бачив це «співзвуччю»: він украв ноту, і вся пісня перетворилася на хаос. Тоді він тільки сміявся, вважаючи це жіночими фантазіями.

Грід повільно встав. Ноги погано слухалися. Він підійшов до вікна і притиснув долоню до скла. Дивно — лід на вікні не обпік його. Навпаки, він відчув дивне поколювання. Холод у кімнаті перестав бути ворожим.

Раптом на підвіконні, серед уламків кришталевих орхідей, Грід помітив маленький шкіряний зошит. Ілена завжди тримала його при собі. Він відкрив його на останній закладеній сторінці. Там не було заклинань. Тільки одна фраза, написана її тонким, летючим почерком:

«Якщо колись вогонь згасне, не шукай дров. Шукай того, хто готовий розділити з тобою темряву. Випробування — це не позбавлення. Випробування — це дар побачити істинне».

> 

Грід закрив зошит. Він зрозумів. Місто не зігріється від каменю. Місто зігріється тільки тоді, коли кожен у ньому перестане вимагати й почне віддавати — так, як віддавала вона.

Слабка помаранчева іскра в каміні, яку він намагався роздути своїм подихом, здригнулася, коли двері кімнати пронизливо рипнули. Грід не обернувся — у нього не залишилося сил навіть на переляк.

На порозі стояв Марк. Маленький, закутаний у завелике для нього пальто, хлопчик із притулку, про якого дбала Ілена. Його обличчя було вимазане сажею, а очі здавалися величезними на блідому й худорлявому личку. У руках він стискав кухлик, від якого більше не йшла пара.

Марк навіть не помітив кулі на підлозі. Його погляд був прикутий до крісла.

— Вона просто дуже втомилася, так? — голос хлопчика був тонким, як нитка. — Вона обіцяла нам сьогодні, що принесе «особливе сонце». Ми чекали біля воріт, поки не стало зовсім темно.

Грід відвів очі. Кожне слово дитини було як удар батогом.

— Вона... вона віддала все, що в неї було, Марку.

Хлопчик зробив крок углиб кімнати, підлога зарипіла під його розбитими черевиками. Він підійшов до Ілени, обережно поставив свій холодний кухлик на край столу.

— Я приніс це їй. Вона завжди казала, що коли сонце заходить, треба просто почекати. Але в притулку стало так тихо, пане Гріде. Навіть найменші перестали плакати.

Марк нарешті подивився на Гріда, у його погляді не було ненависті. Тільки нескінченне, недитяче запитання.

— Чому куля стала такою холодною? Хіба ви не для цього її забирали? Щоб усім було тепло?

Грід відчув, як у горлі став колючий клубок. Він подивився на свої почорнілі від гару руки, потім на іскру в каміні, яка ледь жевріла.

— Я помилився, малюку. Я думав, що тепло можна вкрасти. А виявилося, що його можна тільки запалити разом.

Він простягнув руку до хлопчика.

— Йди сюди. Допоможи мені.

Марк завагався, але підійшов і сів поруч на підлогу, біля самого каміна. Його маленькі долоні лягли на величезні долоні Гріда, створюючи навколо крихітної іскри живий щит.

— Дихай, — прошепотів Грід. — Повільно. Як вона вчила.

Тепер вони дихали вдвох. І в цю мить холодна куля на підлозі вперше за вечір ледь помітно відгукнулася — легким, майже примарним внутрішнім сяйвом. Зв'язок не відновився, але він почав будуватися заново. На попелі, на болю і на надії однієї маленької дитини.

Випробування тривало. Але тепер Грід знав, заради чого він його проходить.