Випадковість, що змінила все

Глава 3

Глава 3. Чомусь тебе це хвилює?

Наступного ранку я прокинулася з дивним відчуттям, що сьогодні станеться щось цікаве.

Перше, що я зробила, — потягнулася до телефону.

Одне повідомлення від Андрія.

«Доброго ранку, Софіє! Сподіваюся, твій день почнеться з усмішки».

Я мимоволі усміхнулася.

«Доброго ранку! Дякую, тобі також».

Відклала телефон і пішла збиратися.

У навчальному закладі мене вже чекала Марта.

— Ну що, як там твій Андрій? — одразу запитала вона.

— Доброго ранку і тобі!

— Не змінюй тему!

— Нормально все. Просто переписуємося.

— А Максим?

Я зітхнула.

— Що Максим?

— Учора він тобі писав.

— Через проєкт!

— Звісно, звісно.

Марта засміялася, а я лише похитала головою.

Ми зайшли до аудиторії.

Максим уже сидів на своєму місці. Побачивши мене, він підняв руку.

— Привіт, напарнице!

— Привіт.

— Ти виконала свою частину завдання?

— Так. А ти?

— Теж.

Я сіла поруч і дістала зошит.

Раптом Максим помітив мій телефон.

— Хтось активно тобі пише?

— А тобі яка різниця?

— Просто запитав.

— Андрій написав. Задоволений?

Максим на мить замовк.

— А, зрозуміло.

— Що зрозуміло?

— Нічого.

Він відвернувся до вікна.

Я здивовано подивилася на нього.

Дивний хлопець.

Після занять я вийшла на подвір'я й побачила Андрія.

— Софіє!

Він підійшов до мене.

— Привіт! Як пройшов день?

— Нормально. А в тебе?

— Теж добре. Слухай, пам'ятаєш нашу розмову про каву?

— Так.

— Може, сьогодні прогуляємося містом?

Я трохи подумала.

— Гаразд. Чому б і ні?

Андрій усміхнувся.

Ми вже збиралися йти, коли позаду почулося знайоме:

— Софіє!

Я обернулася.

Максим стояв неподалік із рюкзаком на плечі.

— Ти куди?

— На прогулянку.

— З ним?

Я здивовано підняла брови.

— А що, мені потрібно звітувати?

Андрій тихо засміявся.

Максим подивився на нього, потім знову на мене.

— Ні. Просто хотів нагадати про наш проєкт.

— Ми ж домовилися обговорити його завтра.

— Точно. Забув.

Я примружилася.

— Максиме, ти сьогодні якийсь дивний.

— Можливо.

— Ну тоді бувай!

Я розвернулася й пішла разом з Андрієм.

Але відчувала, що Максим ще деякий час дивився нам услід.

Ми з Андрієм гуляли центральними вулицями міста. Розмовляли про навчання, захоплення, музику та плани на майбутнє.

Виявилося, що він досить цікавий співрозмовник.

— Знаєш, Софіє, мені приємно з тобою спілкуватися, — сказав він.

— Мені також.

— Тоді, можливо, це не остання наша прогулянка?

— Побачимо.

Він усміхнувся.

А я подумала, що, можливо, нове місто подарує мені не лише нових друзів, а й щось набагато важливіше.

Увечері я отримала повідомлення від Максима.

«Ти вже повернулася?»

Я відповіла:

«Так. А що?»

«Та нічого. Просто хотів дізнатися».

Я усміхнулася.

«Ти сьогодні поводився дивно».

«Мені вже казали».

«І хто ж?»

«Ти».

Я засміялася.

«На добраніч, Максиме».

«На добраніч, Софіє».

Я поклала телефон на тумбочку й вимкнула світло.

Мені здавалося, що все тільки починається.

І, можливо, я ще навіть не здогадувалася, наскільки складним виявиться вибір між двома людьми.

Кінець третьої глави.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше