Наступного ранку я прокинулася з дивним відчуттям, що сьогодні станеться щось цікаве.
Перше, що я зробила, — потягнулася до телефону.
Одне повідомлення від Андрія.
«Доброго ранку, Софіє! Сподіваюся, твій день почнеться з усмішки».
Я мимоволі усміхнулася.
«Доброго ранку! Дякую, тобі також».
Відклала телефон і пішла збиратися.
У навчальному закладі мене вже чекала Марта.
— Ну що, як там твій Андрій? — одразу запитала вона.
— Доброго ранку і тобі!
— Не змінюй тему!
— Нормально все. Просто переписуємося.
— А Максим?
Я зітхнула.
— Що Максим?
— Учора він тобі писав.
— Через проєкт!
— Звісно, звісно.
Марта засміялася, а я лише похитала головою.
Ми зайшли до аудиторії.
Максим уже сидів на своєму місці. Побачивши мене, він підняв руку.
— Привіт, напарнице!
— Привіт.
— Ти виконала свою частину завдання?
— Так. А ти?
— Теж.
Я сіла поруч і дістала зошит.
Раптом Максим помітив мій телефон.
— Хтось активно тобі пише?
— А тобі яка різниця?
— Просто запитав.
— Андрій написав. Задоволений?
Максим на мить замовк.
— А, зрозуміло.
— Що зрозуміло?
— Нічого.
Він відвернувся до вікна.
Я здивовано подивилася на нього.
Дивний хлопець.
Після занять я вийшла на подвір'я й побачила Андрія.
— Софіє!
Він підійшов до мене.
— Привіт! Як пройшов день?
— Нормально. А в тебе?
— Теж добре. Слухай, пам'ятаєш нашу розмову про каву?
— Так.
— Може, сьогодні прогуляємося містом?
Я трохи подумала.
— Гаразд. Чому б і ні?
Андрій усміхнувся.
Ми вже збиралися йти, коли позаду почулося знайоме:
— Софіє!
Я обернулася.
Максим стояв неподалік із рюкзаком на плечі.
— Ти куди?
— На прогулянку.
— З ним?
Я здивовано підняла брови.
— А що, мені потрібно звітувати?
Андрій тихо засміявся.
Максим подивився на нього, потім знову на мене.
— Ні. Просто хотів нагадати про наш проєкт.
— Ми ж домовилися обговорити його завтра.
— Точно. Забув.
Я примружилася.
— Максиме, ти сьогодні якийсь дивний.
— Можливо.
— Ну тоді бувай!
Я розвернулася й пішла разом з Андрієм.
Але відчувала, що Максим ще деякий час дивився нам услід.
Ми з Андрієм гуляли центральними вулицями міста. Розмовляли про навчання, захоплення, музику та плани на майбутнє.
Виявилося, що він досить цікавий співрозмовник.
— Знаєш, Софіє, мені приємно з тобою спілкуватися, — сказав він.
— Мені також.
— Тоді, можливо, це не остання наша прогулянка?
— Побачимо.
Він усміхнувся.
А я подумала, що, можливо, нове місто подарує мені не лише нових друзів, а й щось набагато важливіше.
Увечері я отримала повідомлення від Максима.
«Ти вже повернулася?»
Я відповіла:
«Так. А що?»
«Та нічого. Просто хотів дізнатися».
Я усміхнулася.
«Ти сьогодні поводився дивно».
«Мені вже казали».
«І хто ж?»
«Ти».
Я засміялася.
«На добраніч, Максиме».
«На добраніч, Софіє».
Я поклала телефон на тумбочку й вимкнула світло.
Мені здавалося, що все тільки починається.
І, можливо, я ще навіть не здогадувалася, наскільки складним виявиться вибір між двома людьми.
Кінець третьої глави.