Випадковість, що змінила все

Глава 2

 Глава 2. Не найкращий напарник

Якщо чесно, я уявляла свій перший день зовсім інакше.

Нові знайомства, цікаві розмови, можливо, навіть приємні несподіванки.

Але точно не спільний проєкт із хлопцем, який ще зранку встиг мене роздратувати.

— Софіє, ти чого така невдоволена? — пошепки запитала Марта.

— Тому що мене поставили працювати з Максимом.

— І що в цьому поганого?

Я повернула голову в її бік.

— Ти його бачила?

— Бачила. Симпатичний хлопець.

— Марто!

— Що? Я просто висловила свою думку!

Я закотила очі й повернулася до зошита.

Тим часом Максим спокійно сидів за партою та щось записував у телефоні.

Здавалося, його взагалі не хвилювало, що ми тепер працюватимемо разом.

Після заняття викладач попросив нас залишитися, щоб обговорити майбутній проєкт.

Максим підійшов до моєї парти.

— Ну що, напарнице, будемо знайомитися?

— А в нас є вибір?

— Можемо попросити викладача помінятися партнерами.

Я на секунду замислилася.

— Це була б чудова ідея.

— Ого. А я думав, ти хоча б трохи рада нашому знайомству.

— Ти надто багато думаєш.

Він усміхнувся.

— До речі, я Максим.

— Софія. Але ти це вже знаєш.

— Приємно познайомитися вдруге.

— Не скажу, що взаємно.

Максим засміявся.

І чомусь це почало мене дратувати ще більше.

Коли ми вийшли з аудиторії, Марта вже чекала на мене біля сходів.

— Ну як пройшло знайомство з твоїм напарником?

— Жахливо.

— А мені здається, ви непогано спілкуєтеся.

— Марто, ти точно щось не те побачила.

Ми разом вийшли на вулицю.

Раптом позаду пролунав чоловічий голос:

— Софіє, зачекай!

Я обернулася.

До нас наближався незнайомий хлопець із привітною усмішкою.

— Привіт. Я Андрій. Ми сьогодні були на одному занятті.

— Привіт. Так, пам'ятаю.

— Можна запитати, чи не хочеш ти якось випити кави? Ну, просто познайомитися ближче.

Я трохи розгубилася.

— Можливо. Я ще не знаю свого розкладу.

— Тоді залишу тобі свій номер.

Андрій простягнув мені телефон.

Я записала свій контакт у його телефоні й попрощалася.

Марта одразу подивилася на мене з хитрою усмішкою.

— Ну-ну...

— Що?

— Здається, у тебе вже з'явився шанувальник!

— Не вигадуй!

— А я нічого. Просто спостерігаю.

Увечері я повернулася додому, приготувала собі чай і влаштувалася на дивані.

Телефон завібрував.

Нове повідомлення.

Невідомий номер.

«Привіт! Це Андрій. Сподіваюся, ти не забула мене за кілька годин».

Я усміхнулася й відповіла:

«Привіт! Ні, не забула».

Майже відразу прийшло наступне повідомлення.

«Тоді, можливо, завтра продовжимо наше знайомство?»

Я ще не встигла відповісти, як на екрані з'явилося інше сповіщення.

Цього разу від Максима.

«Привіт, напарнице. Нам треба обговорити проєкт. Завтра після занять матимеш час?»

Я подивилася на два повідомлення й тихенько засміялася.

Ну от.

Здається, моє нове життя стає набагато цікавішим, ніж я очікувала.

Але чому мене раптом зацікавило, що саме Максим написав мені першим?

Я відклала телефон.

Ні. Про кохання поки що навіть не думаю.

Принаймні так я переконувала себе.

Кінець другої глави.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше