Глава 1

Глава 1. Зустріч, якої не мало бути

Ранок починався зовсім не так, як я собі уявляла.

Будильник пролунав о сьомій годині, але я, як завжди, вирішила, що ще п'ять хвилин нічого не змінять. Звісно, це була найбільша помилка ранку.

— Та ну! — вигукнула я, побачивши час на телефоні.

До виходу залишалося зовсім мало часу.

Я швидко підвелася з ліжка, побігла до ванної кімнати, вмилася, розчесала волосся й повернулася до кімнати.

На стільці лежав одяг, який я приготувала ще звечора. Сьогодні був особливий день: я мала розпочати новий етап свого життя.

Нове місто, нові знайомства, нові люди.

І, можливо, нові почуття.

Хоча останнього я зовсім не планувала.

***

На вулиці було прохолодно. Осіннє повітря пахло дощем, а дерева повільно скидали золотаве листя.

Я йшла тротуаром, слухаючи музику в навушниках, і думала про майбутнє.

Раптом хтось сильно зачепив моє плече.

Телефон мало не вислизнув із рук.

— Ти взагалі дивишся, куди йдеш? — обурено запитала я.

Переді мною стояв хлопець у темній куртці. На вигляд він був приблизно мого віку. Темне волосся, спокійний погляд і вираз обличчя людини, якій абсолютно байдуже до всього навколо.

— А ти сама дивишся? — відповів він.

— Я йшла прямо!

— Вітаю. А я, виходить, теж.

Я здивовано подивилася на нього.

Серйозно?

— Ти завжди такий ввічливий?

— Тільки з тими, хто починає розмову зі сварки.

— Чудово. Тоді гарного дня!

— І тобі.

Я розвернулася й пішла далі.

Ну й нахаба!

Навіть не знаючи його імені, я вже була впевнена, що вдруге зустрічатися з ним не хочу.

Але життя, як виявилося, мало зовсім інші плани.

***

Коли я нарешті дісталася потрібної будівлі, то побачила дівчину, яка стояла біля входу й розглядала телефон.

— Привіт! Ти теж сюди? — запитала вона.

— Так. Мене звати Софія.

— Дуже приємно! Я Марта.

Марта виявилася надзвичайно привітною. Ми швидко знайшли спільну мову й разом зайшли всередину.

— Ти давно тут живеш? — поцікавилася вона.

— Ні, я тільки нещодавно переїхала.

— Тоді тобі точно потрібна подруга, яка покаже місто!

Я усміхнулася.

Можливо, цей день не такий уже й поганий.

Ми піднялися сходами й попрямували до аудиторії.

Я відчинила двері, зробила кілька кроків усередину й раптом зупинилася.

На останній парті сидів той самий хлопець.

Той самий нахаба з вулиці.

Він підняв голову, подивився на мене й ледь помітно усміхнувся.

— О, знову ти.

Я заплющила очі на секунду.

Тільки не це.

— Ви знайомі? — пошепки запитала Марта.

— На жаль, — відповіла я.

Хлопець почув мої слова.

— Не хвилюйся, я теж не в захваті.

— Чудово! Хоч у чомусь ми згодні.

Марта тихенько засміялася.

— Здається, нудно нам не буде.

Я сіла за вільну парту й дістала з сумки зошит.

За кілька хвилин до аудиторії зайшов викладач.

— Доброго ранку! Сьогодні у вас буде невелике знайомство. Хочу, щоб кожен розповів про себе та знайшов собі напарника для майбутнього проєкту.

Я спокійно відкрила зошит.

Поки викладач називав імена, я навіть не підозрювала, що наступні слова змінять мій настрій.

— Софія та Максим працюватимуть разом.

Я повільно підняла голову.

Максим?

Хлопець із вулиці підвівся зі свого місця.

— Схоже, нам доведеться познайомитися ближче, — промовив він.

— Тільки не кажи, що ти радий, — пробурмотіла я.

— А ти?

— Я вже хочу додому.

Він засміявся.

І саме тоді я вперше помітила, що за його самовпевненістю ховається зовсім інша людина.

Але це я зрозумію значно пізніше.

Тоді я ще не знала, що в моєму житті з'явиться не лише Максим.

Що попереду будуть нові знайомства, несподівана дружба, ревнощі та непрості рішення.

І що одного дня мені доведеться відповісти на запитання, якого я найбільше боятимуся:

Кого насправді кохає моє серце?

Кінець першої глави.