4

Марина підстрибнула на дивані так, наче щойно врятувалась від погоні. Серце несамовито калатало. Подушка була гарячою. По спині градом котився піт. В роті пересохло, і вона ввімкнула нічник, і, навіть не вдягнувши тапочки, пішла на кухню заварити чаю.

Глянула на годинник на стіні. Шоста ранку. Якраз коли був час вставати і збиратися до школи.

Сон був аж надто реалістичним.

Їй снилось, що вона спізнилась на перший урок, і вчителька української літератури Лариса Павлівна суворо дивиться на неї.

Павлівну боялась вся школа. Висока, худа, завжди вдягнена трохи старомодно, наче класна дама з фільмів про пансіонати благородних дівиць, вона ставила просто захмарні вимоги. Слід було знати кожну дату, імена і по батькові родичів письменників, а напам'ять доводилось вчити не лише вірші, а й прозові уривки. По фізиці і то легше було отримати нормальну оцінку, ніж по укрліту!

- Жук, ви знову запізнюєтеся, - Лариса Павлівна завжди називала учнів тільки по прізвищу і на «ви». Це неповага до мене, класу і предмету. Ви маєте пам'ятати, що література – не просто слова, а історія того, скільки видатних людей пожертвували здоров'ям, а деякі навіть і життям, для того, щоб ви могли навчатись рідною мовою.

А за першою партою сиділа відмінниця і призерка олімпіад Таня, і так дивилась на Марину, наче вкусила яблуко і побачила, що там хробак.

На щастя, це був тільки сон! От тільки лягати засинати знову вже не було настрою. Раптом ще щось насниться. Марина взяла телефон, переглянула сповіщення на сайті, відповіла на відгуки. Просто посиділа, дивлячись в вікно. Зробила собі яєчню – нічого важчого шлунок, який і так стискався від тривоги, не прийняв би.

Цікаво, а ким Таня зараз працює? З випускного минуло десять років, але ні з ким з однокласників Марина не спілкувалась. Всі її подруги були з курсів, або з попередньої роботи, з кількома вона познайомилась випадково, в кіно, коли ходила на «Аватар» і застрягла в черзі за попкорном.

Чашка улюбленої кави трохи збадьорила. Але до тринадцятої години залишалось так багато часу. Вже відбути б усе скоріше… Марина поприбирала в кімнаті, хоча там і так був порядок, знову передивилась сукні і врешті зупинилась на ніжно-блакитній і туфельках в тон. Хай не бренд, але їй до лиця.

Погуглила ресторан, хоч у чаті випускників їй давно скинули і локацію, і посилання на інстаграм. Подумала: а може, не йти? Сказати, що прихворіла?

Знову пройшлась по кімнаті. Поїхати на маршрутці чи все ж викликати таксі? В громадському транспорті плаття може за щось зачепитись або забруднитись, таксі – дорогувато.

Але врешті, погугливши, вона зупинилась на економ-варіанті. Машина приїхала швидко. Виглядала вона, щоправда, так, ніби її зібрали з трьох різних автомобілів, а молодий хлопець з панківською стрижкою і кількома сережками у вусі, відчинивши перед Мариною двері, мовив:

- Не бійся, моя маленька сумна бебі, долетимо швидше, ніж на літаку! Ця тачка надійніша за швейцарський годинник. Мій батя сам збирав.

Коли він завів авто, двигун трохи ображено закашляв, наче теж сьогодні не хотів нікуди їхати.

На парковку «швейцарський годинник» не пустив охоронець. Ще й презирливо прокоментував:

- Це що, таксі? Як взагалі ДАЇ таке пропустило? Хлопче, їдь звідси, бо будуть проблеми…

Марина вийшла і наблизилась до ресторану. Вишукані машини на парковці справді вражали. І з  однієї вийшов високий, трохи огрядний чоловік у дорогому костюмі, який сидів на ньому дещо незграбно, як одяг, котрий виймають з шафи лише на свята.

- Маринка-мандаринка, десять років минуло, ти зовсім не змінилася! Все така ж руда і струнка як коли грала лисичку-сестричку в шкільній виставі. От Руслану ти не впізнаєш, в школі була така тоща, а зараз просто пишечка...

- Привіт, Павлік, - вона усміхнулася колишньому сусіду по парті. - Ще з кимсь з наших спілкуєшся?

- Та останнім часом ні, я довгенько був на заробітках в Польщі. Але воно було того варте. Машину купив, в квартирі ремонт роблю, а то вже незручно бути чоботарем без чобіт.

Вони зайшли в зал, де вже сиділи за столиком три дівчини і повненький лисуватий чоловічок. Однокласниць Марина впізнала, це були Яна - староста класу, Віка з команди з баскетболу і її подруга Ксюша. А чоловічок, якого вона спочатку прийняла за чийогось чоловіка, виявився Льонею з останньої парти. Тим самим непримітним хлопчиком на прізвисько Копуша, який завжди останнім прибігав до фінішної прямої на фізкультурі і залишався після уроків дописувати контрольні.

- Марін, а вгадай, де копається наш Копуша? Він гінеколог! - засміялась Віка.

І грубуваті жарти, і гучний голос, і коротка, під хлопчика, стрижка – зі школи нічого не змінилось.

Льоня зніяковів, і Марина підбадьорююче йому посміхнулась.

- В якому університеті вчився?