Розділ 1.

— Ми з Деном сьогодні збираємось в клуб, Інно, ти з нами? —  Вигукує з ванни Ілля, поки я намагаюся знайти в його квартирі, що пожувати. В мене складається враження, що брат взагалі тут не живе, адже його холодильник зовсім порожній, а я, між іншим, сьогодні навіть не снідала. 

— То що, йдеш з нами? — Брат вже з'являється при повному параді. Блакитна сорочка, темні джинси і згаслі карі очі, які ще місяць тому сяяли яскравими вогнями при згадці про клуб. З переїздом до столиці Ілля дуже змінився, хоча й намагався показувати, що все, як завжди. 

— А той твій пес, точно буде? — Це я про його вірного помічника,  якого він всюди тягає за собою. Ніколи не розуміла їхньої дружби. Ілля — самодостатній, цілеспрямований і неймовірно багатий красунчик, за яким бігає стадо дівок, а Денис… Його заступник… Тьху. Песик на побігеньках без роду і племені. Обідранець, якого Ілля просто пошкодував взявши до себе в компанію економістом. Навіть не знаю, якими заслугами цей Карпенко доріс до його заступника.

— Не називай його псом, Ден, мій друг і я вимагаю, щоб ти його поважала, — суворо зауважує брат, мабуть, вже не дуже бажаючи, щоб я пішла з ними. 

— Ой-ой-ой, який ти грізний. Собаки, до речі, найвірніші друзі людини. 

— От і ти б з ним подружилась.

— Ага, зараз! Може ти саме через це й запрошуєш мене з вами, щоб я твого друга розважала, поки ти, в той час, будеш клеїти дівок, — в Іллі просто таке хоббі, кожен тиждень нова краля. Аж гидко!

— Ну тоді сиди вдома і кисни далі! Можеш телевізор подивитися чи гру на телефоні пограти.  Ти ж це і мала на увазі, коли припхалася сюди, щоб побачити столицю.

Взагалі то, я приїхала сюди, щоб зруйнувати життя колишньому, але Іллі про це знати зовсім необов'язково. Якщо все вигорить, то я ще й бабла підзароблю. Там роботи всього нічого. Розвести його емоційну наречену переконавши, що він їй зраджує, але про це згодом.

Якщо чесно, киснути вдома, як виразився Ілля, я зовсім не хочу. Мабуть, все ж таки піду з ними, розважуся трохи, а може, навіть подарую один повільний танець Дену. Хто його зна, як сьогодні вишикуються планети…

В клуб їду в піднесеному настрої і в повній бойовій готовності. Поки я наносила на обличчя макіяк і вибирала собі сукню на вечір, Ілля остаточно зрозумів, що запросити мене з собою було поганою ідеєю, адже збиралася я дуже довго. Зрештою, одягнувши коротку чорну сукню і туфлі на тонкій шпильці я схвально кивнула своєму відображенню в дзеркалі. Його песик захлиснеться слиною, коли мене побачить, а от я ще подумаю, чи погоджуся з ним потанцювати.

Таксі зупиняється біля клубу, з яскравою вивіскою "Імпульс". Незважаючи на нервозність брата, настрій в мене чудовий і запальний. Ми одночасно виходимо з автомобіля, я трохи обтягую свою сукню і дрібочу за братом цокаючи підборами, адже "його величність" навіть не думає на мене чекати. Він взагалі, якийсь дивний, нервовий, чи то злий. Мабуть, це нестача сексу на нього так впливає…

— Може, зачекаєш? — Гукаю в спину і стрімголов лечу слідом за ним. Ілля так різко зупиняється, що я не встигаю вчасно пригальмувати і на всій швидкості врізаюся в тверді чоловічі груди. Мабуть, виховані люди в таких випадках просять вибачення, але від несподіванки і шоку я починаю голосно обурюватись, видираючись з його рук, якими, вочевидь, він врятував мене від падіння.

— Лапи від мене прибрав! — Гарчу підводячи на нього очі і на секунду втрачаю здатність розмовляти. Темно-сірі очі дивляться на мене з явною цікавістю і неприхованим глузуванням, а на обличчі розпливається легка посмішка.

— Сама впала мені в обійми, а тепер обурюється, — знизує плечима Карпенко і по-дружньому тисне руку моєму брату. Ілля взагалі не коментує цей інцидент, а от Ден не втримується від зауваження.

— Могла хоча б привіт сказати, заради ввічливості. 

— Привіт! — Пирхаю я відчуваючи, що це широкоплече непорозуміння вже почало псувати мій вечір. Такий правильний, що нудить. Мабуть, саме ця його риса мене дратує найбільше. Про зовнішність нічого поганого сказати не можу, адже природа нагородила його правильними рисами обличчя, дещо похмурим поглядом і темно-сірими очима, які сподобалися мені найбільше. Однак, як давно всім відомо, на одній зовнішності далеко не заїдеш, особливо тоді, коли фінансове становище вимагає бажати кращого. Це зараз він заступник Іллі, а декілька років тому Ден був ніким, і всім, що в нього зараз є він завдячує виключно моєму братові. 

Столичний клуб не викликає в мене якогось піднесеного захвату, хоча, за місцевими мірками він досить пристойний. Хлопці, здається, взагалі на мене не зважають, займають місця за високою барною стійкою абсолютно не розділяючи моєї думки сісти за столик. 

Вибору в мене немає, тому я слідую за ними займаючи вільний стілець біля Дена. 

— Хто хоче пригостити даму випивкою? — Запитую і хитро поглядаю на Карпенка, який, здається, трохи спантеличений моєю хоробрістю.

Хлопець навіть не запитує, що я хочу і замовляє коктейль на власний смак, чим, без сумніву мене дивує. Поки я потягую через трубочку приємний фруктовий напій з ледве відчутними нотками алкоголю, хлопці п'ють віскі і заводять розмову про щось особисте. Я намагаюся прислухатися, але через шум музики не можу розібрати, про що йде мова.

Звісно, я не витримую такого приниження, різко піднімаюся з місця і влаштовуюся між ними схиляючись над Деном.