Розділ 14

Настя

Прокинулась я від палючих променів сонця, які через вікно проникали у мою тимчасову кімнату. Солодко потягнувшись у ліжку, я миттю встала і попрямувала до ванної кімнати, причепуритися.

- Доброго ранку! – Сказала Іра, коли я спустилася на сніданок.

- Доброго ранку, Ірунь. – Сказала я, посміхнувшись подрузі. – А Ліам де це?

- Він вчора до пізньої години затримався на роботі, тому зараз відсипається. – Якось сумно промовила дівчина.

- Ір, все гаразд?

- Так, все добре. – Сказала Іра, сівши біля мене. – Просто останній місяць Ліам постійно затримується, говорячи що просто начальник закинув його роботою.

- Так може треба запитати у нього, що ж це за така робота, яку без Ліама не зроблять?

- Я вже намагалася, але Ліам говорить, що бос постійно вимагає звіти за виконану роботу, з якими він не встигає, от чому і засиджується.

- Ну може це дійсно так, може він просто виконує роботу зараз, щоб після весілля сповна насолодитися медовим місяцем? – Сказала я, штовхнувши Іру ліктем і сміючись при цьому.

- Може ти і права. – Сказала Іра, посміхнувшись. – Ну добре давай снідати, бо зараз я тебе годую тільки розмовами.

- Оо, так, давай, я добряче зголодніла.

Після сніданку Іра мала поїхати до студії на кілька годин, ну а у мене зявився час прогулятися містом і зустрітися із моїм таємним прихильником.

- Привіт, Настусь. – Промовив до мене Брендон і обійняв.

- Привіт, Брендоне. – Піднявшись зі стільчика, промовила я і також обійняла хлопця.

- Дивлюсь на тебе і думаю, за три роки ти ані скілечки не змінилася, все така ж чарівна, як тоді. – Промовив хлопець.

Брендон – це мій таємний прихильник, ще з тих часів, коли я в Лос-Анджелесі танцювала у колективі, де ми з ним і познайомилися. А чому таємний прихильник, бо після тренувань він завжди залишав мені у сумочці якусь цукерку, так би мовити – залицявся. Проте ми тоді вирішили залишитися друзями, якими є і по сьогодні. Як тільки я прилетіла у Львів, після розпаду колективу, наше спілкування перервалося, адже кожен почав своє нове життя. Та коли ми з Ірою та Ліамом їхали додому, я все ж віднайшла його сторінку у соцмережі і написала йому, аби зустрітися.

- О, Брендоне, дякую, - сказала я, почервонівши, - а ти навпаки, став більш мужнім. – Промовила я з гордою посмішкою.

- Великодушно дякую. – Сказав хлопець, явно глузуючи з мене. – Ну добре, досить цих компліментів, краще розкажи як ти, чим ти взагалі займаєшся?

- Я начебто добре, три роки вже працюю у місцевому театрі, вдома, де маю переважно головні ролі у виставах, та викладаю танці у студії дітям.

- Режисер, напевне, тебе на руках носить і оди співає. – Сказав сміючись.

- На руках не носить, а от оди вже співає, - сміючись відповідаю я, - та й цінує мене не лише як танцівницю, а й як людину також.

- Ще б пак, а заміж як, ще не вийшла? – Обережно запитав Брендон, бо знає як я не люблю коли мені нагадують про весілля і дітей, «у моєму то віці».

- Ні не вийшла, але батьки добряче наполягають на цьому, але я не хочу брати на себе тягар сімї, ну і дітей які потім зявляться. – Відповіла я.

- Чекай, ти ж викладаєш танці у дитячій студії, і при цьому не хочеш власних? – Здивовано запитав друг. 

- Не зараз, коли моя кар’єра у самому розквіті. Можливо колись, коли я вже стану не така подвижна, але це буде колись, не зараз. – Відповіла я, замріяно. – Ти краще про свою дружину розкажи, кілечко то я вже запримітила. – Сказала я, блимнувши очима на його палець, де красувалося те саме кільце.

- А ти дуже уважна! - Сказав Брендон, примружуючи очі. – Так, я одружений, вже два роки, маю чарівну дружину Алексію, яка скоро мені подарує не менш чарівну донечку.

- Отакої, - приголомшив мене друг, - оце так-так, оце я розумію зміни у житті, а фотографію дружини покажеш? – Попросила я Брендона.

- О, звісно, зараз, - діставши телефон, промовив, - ось, дивись.

- Гарна дівчина і поруч з тобою така щаслива. – Запримітила я. Алексія була дійсно гарною, блакитні очі, руде волосся, тендітна фігура, сама чарівність, не дивно що вона змогла причарувати Брендона.

Проговоривши кілька годин, ми розпрощались із Брендоном, обмінявшись телефонами, й пообіцяли один одному зідзвонюватись. Після зустрічі я відправилася додому, де вже чекала Іра за вечерею.