Глава 6. Бажане щастя

Здолавши широкий білий коридор лікарні, Наталія зупинилася біля дверей з табличкою «Травматолог», постукала і зазирнула всередину. Дмитро телефонував дівчині напередодні та попросив її прийти на огляд. Наталія дуже хвилювалася, але приїхала до лікарні в призначений час. Опинившись у кабінеті, вона зачинила двері і зустріла погляд на Дмитра, який одразу піднявся на ноги. Він виглядав таким же усміхненим та привабливим як у вечір їхнього знайомства. І навіть здавався ще привабливішим. Наталія остаточно зніяковіла.

Дмитро швидко провів огляд і виніс вердикт, що з ногою все нормально. Його слова засмутили Наталію. Це означало, що їхнє спілкування закінчилося. Наталія старанно проганяла думки про Дмитра, але думала про нього постійно. У пам’яті крутилися спогади про лагідні дотики та теплі чоловічі обійми, у яких було неймовірно затишно. Наталія не хотіла прощатися з Дмитром. Було б добре продовжити спілкування, сходити кудись разом. Наталію бентежили ці думки, але вона не наважувалася зробити перший крок.

— Тримай, — Дмитро з посмішкою підвівся з-за свого столу, протягнувши дівчині заповнену довідку. — Бажаю тобі більше ніколи не потрапляти у травматологію.

— Дякую, — Наталія опустила очі та обхопила пальцями довідку, яку він тримав у руках. — За все.

— Нато, я спитати хотів, — Дмитро міцніше стиснув пальцями тонкий папірець, не поспішаючи віддавати його дівчині. — Мабуть, тобі зараз не до цього. Але…

— Ти про що? — Наталія здивовано зустріла його погляд, починаючи червоніти.

— Я постійно думаю про тебе, — тихо зізнався Дмитро, вдивляючись в її очі. — Ти мені навіть снишся вже. Може повечеряємо завтра? Відсвяткуємо твоє одужання? Що скажеш?

— Я з радістю, — кивнула йому Наталія.

— Правда? Фух, добре! — Дмитро нарешті віддав їй маленький папірець довідки і посміхнувся. — У мене є твій номер. Я зателефоную. Гаразд?

— Я чекатиму… Дімо.

Наталія посміхнулася йому і вийшла з кабінету. Серце схвильовано тріпотіло у грудях від дивного тепла, яке розтікалося тілом. І Наталії дуже подобалося це тепло.

Дмитро зателефонував дівчині наступного дня і заїхав по неї на роботу. Вони повечеряли у ресторані, а потім довго гуляли разом засніженими вулицями міста. Наталія не стала опиратися, коли Дмитро взяв її за руку. З ним було легко і спокійно. Затишно. Дівчині здавалося, що вона знає Дмитра багато років. Вони говорили про все підряд і знайшли багато спільних інтересів.

Після прогулянки Дмитро відвіз дівчину до будинку батьків і провів її до самого під'їзду. Наталії не хотілося йти. Не хотілося прощатися після такого приємного вечора. Вона зупинилася біля дверей під’їзду і зробила вигляд, що не може знайти в сумці ключі від домофона. А Дмитро підійшов ближче, лагідно пригорнув її до себе і поцілував. Ніжно і дуже чуттєво. Його поцілунок сп’янив Наталію, викликавши легке запаморочення у голові. Проте вона міцніше пригорнулася до Дмитра, відповідаючи на його ініціативу.

Це побачення стало початком їхніх стосунків. Через місяць Дмитро запропонував дівчині переїхати до нього. А ще через пів року він зробив Наталії пропозицію одружитися і отримав згоду. Весілля було яскравим. А через півтора року у Наталії та Дмитра народився син Єгор. Він був точною копією батька, але успадкував від матері м’який характер.

Одного зимового вечора Дмитро і Наталія їхали в гості до друзів. Над містом кружляв лапатий сніг, який виглядав дуже гарним. Поглянувши у вікно, Наталія упізнала тиху вуличку, на якій колись зустріла своє щастя. Дмитро пригальмував біля тротуару і з посмішкою поглянув на дружину.

— Знайоме місце, правда?

— Тут ми з тобою вперше зустрілися, — Наталія упіймала його погляд.

— І я одразу отримав від тебе кулаком в око, — засміявся Дмитро. — Дуже оригінальне знайомство вийшло!

— А може ми забудемо цей неприємний момент щодо кулака?

— А чому ти вирішила, що він для мене неприємний? — Дмитро огорнув руку дівчини долонями, а його чорні очі засвітилися особливим теплом. — Я б не викинув з нашого знайомства жодної секунди, Нато. Воно було особливим. Унікальним. Це наші незабутні спогади. Я закохався в тебе з першого погляду. І кохатиму все життя.

Наталія мовчки нахилилася до нього, даруючи ніжний поцілунок. З Дмитром вона щодня почувалася щасливою. Це щастя гріло зсередини, дарувало відчуття спокою та затишку. Дмитро відсторонився від дружини і знову огорнув пальцями кермо. Машина рушила з місця і вже за мить зникла за поворотом. А з неба так само сипався лапатий сніг, вкриваючи тиху безлюдну вулицю пухнастою білою ковдрою.

Щиро дякую за увагу до історії Наталії та Дмитра. Якщо книга сподобалась, підтримайте авторку "сердечком" та коментарем - це дуже надихає. І обов'язково зазирніть до інших моїх історій - їх у мене багатенько.

Нових читачів запрошую на мою сторінку на Букнеті (клацніть на моє ім'я і натисніть кнопку "Підписатися") Тільки підписники отримують сповіщення про появу нових книг.

Ще більше смаколиків можна знайти на моїй сторінці у Фейсбуці - "Оксана Мрійченко. Жіночі романи". Приєднуйтесь, там багато цікавого для читачів.

Дякую за увагу! Ваша Оксана Мрійченко.