Глава 6. Бажане щастя

Здолавши широкий білий коридор лікарні, Наталія зупинилася біля дверей з табличкою «Травматолог», постукала і зазирнула всередину. Дмитро телефонував дівчині напередодні та попросив її прийти на огляд. Наталія дуже хвилювалася, але приїхала до лікарні в призначений час. Опинившись у кабінеті, вона зачинила двері і зустріла погляд на Дмитра, який одразу піднявся на ноги. Він виглядав таким же усміхненим та привабливим як у вечір їхнього знайомства. І навіть здавався ще привабливішим. Наталія остаточно зніяковіла.

Дмитро швидко провів огляд і виніс вердикт, що з ногою все нормально. Його слова засмутили Наталію. Це означало, що їхнє спілкування закінчилося. Наталія старанно проганяла думки про Дмитра, але думала про нього постійно. У пам’яті крутилися спогади про лагідні дотики та теплі чоловічі обійми, у яких було неймовірно затишно. Наталія не хотіла прощатися з Дмитром. Було б добре продовжити спілкування, сходити кудись разом. Наталію бентежили ці думки, але вона не наважувалася зробити перший крок.

— Тримай, — Дмитро з посмішкою підвівся з-за свого столу, протягнувши дівчині заповнену довідку. — Бажаю тобі більше ніколи не потрапляти у травматологію.

— Дякую, — Наталія опустила очі та обхопила пальцями довідку, яку він тримав у руках. — За все.

— Нато, я спитати хотів, — Дмитро міцніше стиснув пальцями тонкий папірець, не поспішаючи віддавати його дівчині. — Мабуть, тобі зараз не до цього. Але…

— Ти про що? — Наталія здивовано зустріла його погляд, починаючи червоніти.

— Я постійно думаю про тебе, — тихо зізнався Дмитро, вдивляючись в її очі. — Ти мені навіть снишся вже. Може повечеряємо завтра? Відсвяткуємо твоє одужання? Що скажеш?

— Я з радістю, — кивнула йому Наталія.

— Правда? Фух, добре! — Дмитро нарешті віддав їй маленький папірець довідки і посміхнувся. — У мене є твій номер. Я зателефоную. Гаразд?

— Я чекатиму… Дімо.

Наталія посміхнулася йому і вийшла з кабінету. Серце схвильовано тріпотіло у грудях від дивного тепла, яке розтікалося тілом. І Наталії дуже подобалося це тепло.

Дмитро зателефонував дівчині наступного дня і заїхав по неї на роботу. Вони повечеряли у ресторані, а потім довго гуляли разом засніженими вулицями міста. Наталія не стала опиратися, коли Дмитро взяв її за руку. З ним було легко і спокійно. Затишно. Дівчині здавалося, що вона знає Дмитра багато років. Вони говорили про все підряд і знайшли багато спільних інтересів.

Після прогулянки Дмитро відвіз дівчину до будинку батьків і провів її до самого під'їзду. Наталії не хотілося йти. Не хотілося прощатися після такого приємного вечора. Вона зупинилася біля дверей під’їзду і зробила вигляд, що не може знайти в сумці ключі від домофона. А Дмитро підійшов ближче, лагідно пригорнув її до себе і поцілував. Ніжно і дуже чуттєво. Його поцілунок сп’янив Наталію, викликавши легке запаморочення у голові. Проте вона міцніше пригорнулася до Дмитра, відповідаючи на його ініціативу.

Це побачення стало початком їхніх стосунків. Через місяць Дмитро запропонував дівчині переїхати до нього. А ще через пів року він зробив Наталії пропозицію одружитися і отримав згоду. Весілля було яскравим. А через півтора року у Наталії та Дмитра народився син Єгор. Він був точною копією батька, але успадкував від матері м’який характер.

Одного зимового вечора Дмитро і Наталія їхали в гості до друзів. Над містом кружляв лапатий сніг, який виглядав дуже гарним. Поглянувши у вікно, Наталія упізнала тиху вуличку, на якій колись зустріла своє щастя. Дмитро пригальмував біля тротуару і з посмішкою поглянув на дружину.

— Знайоме місце, правда?

— Тут ми з тобою вперше зустрілися, — Наталія упіймала його погляд.

— І я одразу отримав від тебе кулаком в око, — засміявся Дмитро. — Дуже оригінальне знайомство вийшло!

— А може ми забудемо цей неприємний момент щодо кулака?

— А чому ти вирішила, що він для мене неприємний? — Дмитро огорнув руку дівчини долонями, а його чорні очі засвітилися особливим теплом. — Я б не викинув з нашого знайомства жодної секунди, Нато. Воно було особливим. Унікальним. Це наші незабутні спогади. Я закохався в тебе з першого погляду. І кохатиму все життя.

Наталія мовчки нахилилася до нього, даруючи ніжний поцілунок. З Дмитром вона щодня почувалася щасливою. Це щастя гріло зсередини, дарувало відчуття спокою та затишку. Дмитро відсторонився від дружини і знову огорнув пальцями кермо. Машина рушила з місця і вже за мить зникла за поворотом. А з неба так само сипався лапатий сніг, вкриваючи тиху безлюдну вулицю пухнастою білою ковдрою.

Щиро дякую за увагу до історії Наталії та Дмитра, друзі! Якщо книга сподобалась, підтримайте авторку "сердечком" та коментарем - це дуже надихає ) І обов'язково зазирніть до інших моїх історій ) Їх у мене багатенько )

Нових читачів запрошую підписатися на мою сторінку на Букнеті. Для цього треба клацнути на моє ім'я і натиснути відповідну кнопку "Підписатися". Тільки підписники отримують сповіщення про появу моїх нових книг.

Ще більше смаколиків і спілкування з авторкою можна знайти на моїй сторінці у Фейсбуці - "Оксана Мрійченко. Жіночі романи". Приєднуйтесь, у нас там весело і є багато цікавого для читачів )