Глава 3. Турботливий травматолог

Масивна будівля лікарні яскраво сяяла вікнами у темряві, яка все більше наповнювалася лапатими клаптями снігу. Незнайомець зупинив машину біля входу з великою табличкою «Травмпункт». Наталія відстебнула свій пасок безпеки, збираючись виходити на вулицю.

— Навіть не думай! — суворо зупинив її незнайомець. — Я зараз.

Наталію трохи обурив його наказовий тон, але сперечатися вона не наважилась. Чоловік вийшов з машини, швидко обійшов її та відчинив дверцята поруч з дівчиною.

— Йди сюди. Я тебе донесу, — незнайомець вправно підхопив Наталію на руки і витягнув її з машини, захлопнувши дверцята коліном. — Тільки цур не битися!

Дівчина розуміла, що навряд дійде сама, тому не опиралася. Незнайомець зручніше обхопив її руками та поніс до входу в травмпункт. Наталії здавалося, що чоловік тримає її без особливого зусилля. Опинившись так близько до незнайомця, вона відчула аромат його парфумів і автоматично втягнула його носом. Запах був дуже приємним. Минувши двері, чоловік заніс Наталію у невелику світлу кімнату. Тут стояв лише компактний стіл і кілька стільців. Проте дівчина помітила збоку відчинені двері, які вели у сусідню кімнату.

— Лідіє Іванівно, — голосно покликав незнайомець. — У нас пацієнтка.

Біля відчинених дверей з’явилася миловидна світловолоса жінка середнього віку у білосніжному халаті. Зиркнувши на заплакану Наталію, яку чоловік досі тримав на руках, вона сплеснула руками.

— Дмитре Миколайовичу, що сталося?

— Дівчина впала, — спокійно промовив незнайомець. — Де Сергій Петрович?

— Накладає гіпс. Привезли чоловіка після ДТП. Закритий перелом, на щастя без зміщення, — блакитні очі медсестри знову перемістилися на Наталію. — А з дівчиною що?  

— Ще не знаю. Але зараз з’ясую, — незнайомець зайшов в сусідню кімнату, яка виявилась оглядовою та обережно посадив Наталію на високу лікарняну кушетку. — Лідіє Іванівно, підготуйте пацієнтку до огляду. І стежте, щоб вона не вставала. Я одягну халат і прийду.

Медсестра кивнула і підійшла до Наталії, допомагаючи їй розмотати теплий широкий шарф. Незнайомець відчинив двері, що розташовувалися по інший бік від виходу в приймальню і зник за ними.

— Цей чоловік… Він лікар? — поцікавилась Наталія у медсестри, яка вправно стягувала з неї пуховик.

— Дмитро Миколайович? Так, він наш травматолог. Один з найкращих, — посміхнулася Лідія. — Ви хіба не знайомі?

— Ні. Я невдало впала на вулиці. А Дмитро Миколайович їхав повз, побачив мене і привіз сюди.

— Він дуже добра людина. Закономірно, що не залишив вас у біді, — стягнувши з дівчини пуховик, Лідія нахилилася до її взуття. — Давайте допоможу вам з чоботами. Ще треба трохи підняти сукню і зняти колготки.

Позбувшись взуття та колгот, Наталія побачила на верхній частині своєї правої ступні величезний синець. В оглядову зайшов Дмитро. Тепер він був у розстебнутому білому халаті, під яким виднілися темні джинси та ніжно-блакитна сорочка. Тепер Наталія мала можливість краще роздивитися свого рятівника. Дмитро був брюнетом, мав високий зріст і помітно підкачане тіло. Наталія мимоволі залипла на нього. І одразу помітила на лівій щоці чоловіка червоний слід від удару. Дмитро зиркнув на дівчину, підійшов до умивальника в кутку кімнати та відкрутив кран, починаючи мити руки.

— Дмитре Миколайовичу, я вам поки що не потрібна? — звернулась до нього Лідія. — Сергій Петрович, напевно, зачекався мене.

— Йдіть, Лідіє Іванівно, — посміхнувся їй Дмитро, витираючи руки. — Далі я сам. Дякую за допомогу.

Медсестра вийшла, залишаючи Наталію наодинці з лікарем. Дмитро підійшов до столу під стінкою і підхопив з нього бланк, ручку та тверду теку. А потім взяв стілець, поставив його біля кушетки і сів навпроти Наталії.

— Ти вже знаєш моє ім'я, — Дмитро зустрів погляд дівчини і посміхнувся. — Скажеш своє?

— Ната... Точніше Кривенцова Наталія Вікторівна, — чомусь Наталія добряче зніяковіла під його поглядом.

— Можна я буду звати тебе Натою? А ти можеш називати мене Дімою.

— Добре, — дівчина зовсім збентежилася, ховаючи очі.

— От і чудово, — Дмитро опустив погляд на бланк. — Твоя дата народження, адреса та контактний номер телефону.

Чомусь Наталії було дуже важко опанувати себе. Але вона тихо перевела подих і продиктувала всю необхідну інформацію.

— Заміжня? — спокійно поцікавився Дмитро, заповнюючи бланк.

— Ні, — Наталія почервоніла. — Але є хлопець.

— Добре, перейдемо до огляду, — Дмитро відклав теку з бланком і підсунувся ближче до правої ніжки дівчини. — Не бійся. Я буду торкатися обережно.

Наталія мовчки кивнула. Дмитро лагідно огорнув долонями її праву ступню та почав обережно обмацувати її пальцями. Наталія закусила губу, спостерігаючи за його діями. Руки Дмитра були м'якими та дуже теплими, а його дотики пускали шкірою дивні хвилі мурах. Наталії було дуже приємно і вона на деякий час навіть забула про біль. Дослідивши ділянку з синцем, Дмитро почав обережно повертати ступню дівчини в різні боки. При одному такому русі Наталія тихо зойкнула.

— Вибач, — Дмитро знову огорнув ступню дівчини долонями і зустрів її погляд. — Думаю це забій. Але сильний. Бачиш який синець? Про всяк випадок зроблю тобі рентген. Це поруч. Потрібно вийти у коридор і пройти метрів двадцять.