Глава 2. Незнайомець

Піднявши голову, Наталія побачила у напівтемряві вулиці чоловіка. Його обличчя було наполовину закрите сірим шарфом, а тепле чорне пальто вже вкрилося сніжинками, що рясно сипалися з неба. Незнайомець присів навпочіпки поруч з Наталією, допитливо зазираючи в її обличчя.

— Все добре, — тихо відповіла дівчина, ніяковіючи від ситуації. — Трохи… послизнулася.

— Послизнулася? — з посмішкою хмикнув незнайомець. — А вам ніхто не казав, що треба дивитися під ноги? Особливо коли слизько, а навколо заметіль. А ви, схоже, зірки рахували. Що ви виглядали у небі?

— Я? — Наталія зрозуміла, що він бачив всі деталі її падіння і збентежилася ще більше. — Я просто... Неважливо.

— Давайте допоможу встати.

Незнайомець обережно огорнув Наталію обома руками та вправно підняв її з тротуару. Дівчина почувалася настільки збентеженою, що навіть забула про біль у нозі. Але він нагадав про себе вже після першого кроку.

— Ай! — Наталія скривилася, намагаючись перенести вагу тіла на здорову ногу.

— Що таке? — незнайомець знову підхопив її в обійми, притискаючи до себе. — Таки вдарилися?! Де?

— Все гаразд, — Наталія перевела подих. — Трохи… нога болить.

— Нога? — чоловік став похмурим. — Може бути травма. Вам треба у лікарню.

— Не треба. Зараз все мине.

— Краще пройти огляд. Я вас відвезу. Моя машина он там, — незнайомець вказав рукою на темну легковушку, яка стояла поруч з тротуаром і блимала у темряві вулиці аварійними вогнями.

Наталія озирнулася. Вулиця так само була порожньою, а повітря стало зовсім білим від снігу, який кружляв навколо під поривами морозного вітру. На серці стало якось незатишно. Чомусь Наталія одразу згадала історії про маніяків, які підстерігають дівчат. Серцебиття прискорилося, а шкірою пробігся холодок.

— Я нікуди не поїду, — впевнено промовила дівчина. — Зі мною все добре.

— Дівчино, послухайте, — незнайомець зітхнув. — Я лікар-травматолог. І бачу, що вам потрібен огляд. Для вашого ж добра, давайте відвезу вас у лікарню.

Така наполегливість сполохала Наталію. Незнайомець міцніше огорнув рукою талію дівчини, розвертаючись разом з нею до машини. Переляк остаточно вимкнув всі думки і Наталії здалося, що її силою тягнуть в авто. Мозок дав тілу наказ негайно рятуватися втечею. Наталія вивернулася з легких обіймів незнайомця і з усієї сили зарядила йому в обличчя кулачком.

Удар потрапив в ціль. Чоловік обурено зойкнув, притуливши до обличчя долоню в чорній рукавичці. Наталія відчула, що її вже не тримають і кинулася тікати. Але різкий біль дав їй зробити лише один крок. Праву ступню неначе пронизало голками, тонкими і дуже гострими. Наталія скрикнула і незграбно полетіла на засніжений тротуар. Проте не впала, а чомусь зависла у повітрі, відчувши на своїй талії міцні чоловічі руки.

— Пустіть! — перелякано скрикнула вона, вириваючись з обіймів незнайомця. — Не чіпайте! Я кричати буду!

— Капець, оце фурія! — роздратовано буркнув чоловік. — Та заспокойся ти! Чуєш?!

Наталія знову спробувала звільнитися з його рук, необережно ступивши на забиту ногу. Втекти не вийшло, а біль у ступні став ще різкішим. Дівчина охнула, ледь стримуючи сльози, які вже наверталися на очі. Незнайомець ще міцніше притиснув її до себе, відрізаючи всі шляхи до втечі. А потім зиркнув на ногу, яку Наталія підгинала під себе і став похмурим.

— Дідько, — до роздратування у чоловічому голосі додалося занепокоєння. — У тебе перелом може бути, а ти тікати намагаєшся. Зовсім здуріла?

— Не чіпай мене, — схлипнула Наталія. — Візьми гроші, телефон… Тільки не чіпай.

— Бачу ти не лише ногою, а й головою вдарилася, — хмикнув чоловік. — Все, час на вмовляння я більше не витрачаю! Ми їдемо в лікарню.

Чоловік підхопив Наталію на руки разом з сумкою та впевнено рушив до своєї машини. У дівчини не залишилося сил на опір, тому вона могла лише схлипувати. Нога боліла. Наталія з жахом подумала, що це справді може бути перелом. Незнайомець швидко доніс її до машини, відчинив передні дверцята та опустив дівчину на пасажирське сидіння. А потім обійшов автомобіль, сів за кермо і пристебнув пасок безпеки.

— Пристебнися, — незнайомець завів двигун, кинув погляд на Наталію і тихо зітхнув. — Ох, лихо! Та не бійся ти! Не маніяк я.

— Звідки мені знати? — Наталія насторожено покосилася на нього і схлипнула, намагаючись пристебнути пасок безпеки.

— Повір на слово, — незнайомець раптом посміхнувся, стягнув рукавичку і накрив долонею пальчики дівчини, допомагаючи їм впоратися із застібкою. — Нога дуже болить?

— Болить, — схлипнула дівчина, звільняючи руку з його теплої долоні. 

— Потерпи ще трохи. Доїдемо швидко, — незнайомець рушив з місця, перемкнувши увагу на дорогу. — Звісно, якщо ти не будеш битися.

— Куди ти мене везеш?

— У другу міську, це зовсім поруч. Якби не сніг, домчали б за кілька хвилин. Але у таку хуртовину я не ризикну розганятися, — незнайомець кинув на Наталію швидкий погляд і знову усміхнувся. — Ще й за тобою одним оком стежити потрібно. Раптом знову нападеш.