Піднявши голову, Наталія побачила у напівтемряві вулиці чоловіка. Його обличчя було наполовину закрите сірим шарфом, а тепле чорне пальто вже вкрилося сніжинками, що рясно сипалися з неба. Незнайомець присів навпочіпки поруч з Наталією, допитливо зазираючи в її обличчя.
— Все добре, — тихо відповіла дівчина, ніяковіючи від ситуації. — Трохи… послизнулася.
— Послизнулася? — з посмішкою хмикнув незнайомець. — А вам ніхто не казав, що треба дивитися під ноги? Особливо коли слизько, а навколо заметіль. А ви, схоже, зірки рахували. Що ви виглядали у небі?
— Я? — Наталія зрозуміла, що він бачив всі деталі її падіння і збентежилася ще більше. — Я просто... Неважливо.
— Давайте допоможу встати.
Незнайомець обережно огорнув Наталію обома руками та вправно підняв її з тротуару. Дівчина почувалася настільки збентеженою, що навіть забула про біль у нозі. Але він нагадав про себе вже після першого кроку.
— Ай! — Наталія скривилася, намагаючись перенести вагу тіла на здорову ногу.
— Що таке? — незнайомець знову підхопив її в обійми, притискаючи до себе. — Таки вдарилися?! Де?
— Все гаразд, — Наталія перевела подих. — Трохи… нога болить.
— Нога? — чоловік став похмурим. — Може бути травма. Вам треба у лікарню.
— Не треба. Зараз все мине.
— Краще пройти огляд. Я вас відвезу. Моя машина он там, — незнайомець вказав рукою на темну легковушку, яка стояла поруч з тротуаром і блимала у темряві вулиці аварійними вогнями.
Наталія озирнулася. Вулиця так само була порожньою, а повітря стало зовсім білим від снігу, який кружляв навколо під поривами морозного вітру. На серці стало якось незатишно. Чомусь Наталія одразу згадала історії про маніяків, які підстерігають дівчат. Серцебиття прискорилося, а шкірою пробігся холодок.
— Я нікуди не поїду, — впевнено промовила дівчина. — Зі мною все добре.
— Дівчино, послухайте, — незнайомець зітхнув. — Я лікар-травматолог. І бачу, що вам потрібен огляд. Для вашого ж добра, давайте відвезу вас у лікарню.
Така наполегливість сполохала Наталію. Незнайомець міцніше огорнув рукою талію дівчини, розвертаючись разом з нею до машини. Переляк остаточно вимкнув всі думки і Наталії здалося, що її силою тягнуть в авто. Мозок дав тілу наказ негайно рятуватися втечею. Наталія вивернулася з легких обіймів незнайомця і з усієї сили зарядила йому в обличчя кулачком.
Удар потрапив в ціль. Чоловік обурено зойкнув, притуливши до обличчя долоню в чорній рукавичці. Наталія відчула, що її вже не тримають і кинулася тікати. Але різкий біль дав їй зробити лише один крок. Праву ступню неначе пронизало голками, тонкими і дуже гострими. Наталія скрикнула і незграбно полетіла на засніжений тротуар. Проте не впала, а чомусь зависла у повітрі, відчувши на своїй талії міцні чоловічі руки.
— Пустіть! — перелякано скрикнула вона, вириваючись з обіймів незнайомця. — Не чіпайте! Я кричати буду!
— Капець, оце фурія! — роздратовано буркнув чоловік. — Та заспокойся ти! Чуєш?!
Наталія знову спробувала звільнитися з його рук, необережно ступивши на забиту ногу. Втекти не вийшло, а біль у ступні став ще різкішим. Дівчина охнула, ледь стримуючи сльози, які вже наверталися на очі. Незнайомець ще міцніше притиснув її до себе, відрізаючи всі шляхи до втечі. А потім зиркнув на ногу, яку Наталія підгинала під себе і став похмурим.
— Дідько, — до роздратування у чоловічому голосі додалося занепокоєння. — У тебе перелом може бути, а ти тікати намагаєшся. Зовсім здуріла?
— Не чіпай мене, — схлипнула Наталія. — Візьми гроші, телефон… Тільки не чіпай.
— Бачу ти не лише ногою, а й головою вдарилася, — хмикнув чоловік. — Все, час на вмовляння я більше не витрачаю! Ми їдемо в лікарню.
Чоловік підхопив Наталію на руки разом з сумкою та впевнено рушив до своєї машини. У дівчини не залишилося сил на опір, тому вона могла лише схлипувати. Нога боліла. Наталія з жахом подумала, що це справді може бути перелом. Незнайомець швидко доніс її до машини, відчинив передні дверцята та опустив дівчину на пасажирське сидіння. А потім обійшов автомобіль, сів за кермо і пристебнув пасок безпеки.
— Пристебнися, — незнайомець завів двигун, кинув погляд на Наталію і тихо зітхнув. — Ох, лихо! Та не бійся ти! Не маніяк я.
— Звідки мені знати? — Наталія насторожено покосилася на нього і схлипнула, намагаючись пристебнути пасок безпеки.
— Повір на слово, — незнайомець раптом посміхнувся, стягнув рукавичку і накрив долонею пальчики дівчини, допомагаючи їм впоратися із застібкою. — Нога дуже болить?
— Болить, — схлипнула дівчина, звільняючи руку з його теплої долоні.
— Потерпи ще трохи. Доїдемо швидко, — незнайомець рушив з місця, перемкнувши увагу на дорогу. — Звісно, якщо ти не будеш битися.
— Куди ти мене везеш?
— У другу міську, це зовсім поруч. Якби не сніг, домчали б за кілька хвилин. Але у таку хуртовину я не ризикну розганятися, — незнайомець кинув на Наталію швидкий погляд і знову усміхнувся. — Ще й за тобою одним оком стежити потрібно. Раптом знову нападеш.