Розділ 17 ч. 2

У першу секунду вона й справді розгубилася, зблідла, ніби усвідомила свою помилку, але стервозний норов переміг, і дівуля швидко опанувала себе:

— Як ти смієш розкривати на мене свій брудний рот? — заверещала вона на ультразвуку, а я скривилася. — Одне моє слово, і охорона тебе звідси з ганьбою викине. Хто тебе взагалі пустив на світський прийом? Чи думаєш, що, нап'яливши на себе підробку з АліЕкспрес, зійдеш за дружину багатія?

— А ти хто така взагалі, щоб охорона дослухалася до твого слова? — відбила я, відверто насміхаючись із Христини.

— Цей прийом організовано для мене, — козирнула стерво, але звідки взялося стільки самовпевненості? — Скоро Громов при всіх оголосить про наше весілля, і тоді, дрібний шмаркачу, ось де ти в мене будеш!

Вона демонстративно стиснула кулак перед Артемом, ясно натякаючи, що без зусиль розчавить його, як гидку комаху. При цьому Христина переможно всміхалася, явно впевнена в собі, і я вже розкрила рота, щоб поставити на місце пихату гадюку, але сталося те, чого я очікувала найменше.

Артем раптом зробив крок уперед і розправив плечі. Може, відчув мій захист або просто згадав, що він теж Громов, і миттю вп'явся в Христину крижаним поглядом.

— Та кому ти потрібна! — прокричав він на весь коридор, привертаючи до нас увагу. — Мій тато швидше з жабою одружиться! Вона хоча б мовчатиме!

Обличчя Христини вкрилося червоними плямами, а ніздрі хижо роздулися, немов Артем її щойно вмочив обличчям у бруд. Поки вона пихтіла, він продовжив:

— І взагалі, це тебе звідси скоро викинуть, як сміття. Не ти тут головна, а мій тато!

Усе, терпіння Христини урвалося, бо її образив не дорослий, а хлопчисько, який бовкає в обличчя все, що має на думці.

— Малий виродку, — просичала вона, здіймаючи руку, і гострі нігті паразитки націлилися на обличчя Артема.

Мої інстинкти спрацювали швидше за розум: я різко смикнула Артемка на себе, відводячи з-під небезпечного удару. І замість лункого ляпасу долоня Христини лише розітнула повітря, а від власного розмаху дівуля недолуго похитнулася на підборах, ледь ганебно не впавши. Шкода, таке шоу даремно пропадає…

Отруйна ущипливість для неї вже крутиться на язиці, але не встигаю нічого сказати, бо музика різко стихає, а замість неї з динаміків лунає впевнений голос Громова:

— Друзі, партнери, я всіх радий бачити сьогодні.

Христина миттю випросталася, немов ось-ось настане її зоряний час, і, поправивши волосся, поспіхом побігла до загальної зали. Ми ж з Артемом плентаємося туди, ніби незабаром піднімемося на ешафот. Принаймні я точно…

Заходимо якраз під грандіозне оголошення Громова:

— Хочу скористатися нагодою і познайомити вас де з ким.

Натовпом пробігає збуджений шепіт, а я помічаю, як Христина вже поважно шкандибає до сцени, тримаючи голову високо, немов перед коронацією. Вона настільки засліплена своєю самовпевненістю, що нічого навколо не помічає, навіть того, як Ярослав безпомилково знаходить мене в натовпі й кличе до себе, простягаючи руку.

Зробивши глибокий вдих, гордо розправляю плечі й іду на ватяних ногах, відчуваючи на собі пильні погляди. Порівнявшись зі зміюкою, навіть не думаю пригальмовувати. Навпаки, зачіпаю її плечем так, що вона знову погойдується на підборах і вимушено відходить убік, а я тихо гмикаю їй:

— Вибач, але не ти сьогодні піднімешся на цю сцену.

Так і чую, як дівуля скрегоче зубами, напевно, спопеляючи мою спину пекучим поглядом.

Щойно опиняюся поруч, Ярослав одразу обіймає мене, міцно притискаючи до свого боку, щоб ні в кого в залі не залишилося й тіні сумнівів.

— Дозвольте представити вам мою дружину — Аліну Громову. — Зала вибухнула зойками та сумнівами, які Ярослав миттєво обірвав: — Пізніше для ЗМІ ми дамо докладне інтерв'ю, щоб розвіяти всі сумніви.

Камери одразу спалахнули, і нас засліпило спалахами якраз під виття Христини знизу:

— Що?! — заверещала вона, забувши про пристойність. — Це що, розіграш?! Я маю стати Громовою, а не ця смердю…

Напевно, зараза хотіла сказати «смердюча офіціантка», але її голос потонув у гомоні голосів із зали.